Коморбідність при гніздовій алопеції
СЕРБІНА ІНЕССА МИХАЙЛІВНА
Науковий консультант ІНСТИТУТУ ТРИХОЛОГІЇ ®
Сербина, И. М. Коморбидность при гнездной алопеции // ДЕРМАТОЛОГІЯ ТА ВЕНЕРОЛОГІЯ —№ 2 — 2018 стр. 67-70
Вступ
Коморбідні захворювання – повсякденна клінічна реальність нинішнього часу, що зумовлює необхідність їх аналізу, вивчення причин виникнення та ефективного лікування [3, 9]. Поняття коморбідності – одночасного ураження двох або більше органів чи систем організму – знайшло досить широке висвітлення в літературі останніх років. Як синоніми «коморбідності» використовують «поліпатологію» та «мульти-» або «поліморбідність», хоча дискусія щодо різного тлумачення цих термінів триває [1, 2].
Клінічні дослідження показали, що не можна повністю пояснити високу поширеність поєднання захворювань лише їх математичним додаванням. Коморбідність може перебігати за типом синтропії (одночасного ураження органів під впливом подібних етіологічних і патогенетичних чинників, хвороби ніби «тягнуться» одна до одної) або інтерференції (виникнення одного захворювання під впливом іншого) [3, 9]. Припускають наявність чинників, що впливають на розвиток коморбідності: генетична схильність, інволютивні та системні метаболічні зміни, хронічна інфекція, запалення, ятрогенія, соціальний статус та екологія [1, 2].
Нині встановлено, що асоціації хвороб на рівні клінічних фенотипів мають молекулярно-генетичну основу – спільні гени та метаболічні шляхи, що перекриваються. В основі поєднання патологій може лежати феномен плейотропії генів, який виявляється у здатності одного гена впливати на кілька фенотипових ознак. Типові неспецифічні патофізіологічні механізми (порушення функції мембран, оксидативний стрес, ендотеліальна дисфункція тощо) також відіграють важливу роль у розвитку коморбідності [1, 2, 3, 13].
Гніздова алопеція (ГА) – генетично детерміноване хронічне запальне захворювання волосяних фолікулів, яке має непередбачуваний характер, може вражати волосисту частину голови та/або волосся на інших ділянках, виявлятися як відокремлені осередки нерубцевого облисіння або масштабна стрімка повна втрата волосся. Останнім часом відзначається зростання кількості хворих на ГА, чітко намітився вектор зростання тяжких і торпідних форм [4, 15]. Хронічний рецидивний перебіг дерматозу призводить до порушення емоційної сфери, соціальної дезадаптації, суттєво погіршує якість життя пацієнта та його родичів [5, 10].>
ГА дотепер залишається terra incognita. Останні відкриття у сфері вивчення ГА проливають світло на її генетичний та імунний патогенез. Автоімунний сценарій розвитку ГА нині є найкращим поясненням даних, отриманих під час клінічних досліджень. В основі механізмів розвитку ГА лежать клітинно-опосередковані місцеві імунні реакції, пов'язані з Т-лімфоцитами (CD8+ і CD4+) та змінами цитокінового профілю, зумовлені генетичними чинниками й екзогенними тригерами, що призводить до формування неспецифічного автоімунного запалення в умовах порушення імунної толерантності волосяного фолікула. Генетичні дослідження та аналіз експресії генів людини показали значущість порушень NKGD-активуючого ліганда і природного рецептора цитотоксичності NKG2D, сигнальної системи JAK-STAT для розвитку ГА [3, 4, 11, 12, 13].Проблема коморбідних станів у пацієнтів із ГА є актуальною для сучасної практичної дерматології, оскільки вплив супутніх захворювань на перебіг і результати лікування захворювання залишається малодослідженим. Окремі дослідження демонструють, що ГА асоціюється з атопічним дерматитом, психічними розладами та автоімунними захворюваннями. Водночас існують дані, що демонструють відсутність кореляції з цими станами у пацієнтів із ГА [8, 9, 14].
Дискусійність у питанні супутньої патології при ГА спонукає до подальших досліджень у цьому напрямі. У зв'язку з цим визначилася мета роботи: виявити найбільш значущі й поширені коморбідні стани у пацієнтів із ГА.
Матеріали та методи дослідження
Під нашим спостереженням перебувало 110 пацієнтів із діагнозом ГА (чоловіків – 44, жінок – 66) віком 18–60 років (середній вік 27,0±0,5 року). У обстежених виявлено різні клінічні форми ГА: осередкова, офіазис, зворотний офіазис, багатоосередкова, неуточнена (incognita, дифузна), тотальна та універсальна алопеція.
Хворого включали в дослідження, якщо його стан (анамнез, клінічні дані) задовольняв критеріям і ознакам, що визначають модель пацієнта. Діагноз ставили на підставі клінічної картини хвороби та даних інструментально-діагностичного обстеження: за наявності поодиноких або множинних осередків облисіння на шкірі скальпа або за повної відсутності волосся на голові та/або інших ділянках шкірного покриву.
Оцінку ступеня тяжкості захворювання проводили відповідно до шкали SBN, рекомендованої міжнародною групою експертів для оцінки поширеності втрати волосся та ураження нігтів при ГА. Ступінь втрати волосся у хворих оцінювали із застосуванням критеріїв вимірювання показників тяжкості ГА на скальпі S0–S5, запропонованих Olsen et Canfield [4]. Статистичний аналіз результатів дослідження проводили за допомогою програмного пакета Statistica 8.0.
За клінічними формами з урахуванням критеріїв вимірювання показників тяжкості хворі на ГА розподілялися таким чином:
• легкий ступінь тяжкості (менше 25%): S1 – 44 пацієнти;
• середній ступінь тяжкості – клінічні форми у вигляді багатоосередкової алопеції, включно з офіазисом, дифузної: S2–S4а – 38 осіб (S2 (25–49% втрати волосся) – 14, S3 (50–74% втрати волосся) – 12, S4а (75–95% втрати волосся) – 12);
• тяжкий ступінь тяжкості – багатоосередкова форма (субтотальна; втрата волосся 96–99%): S4b – 8;
• тотальна (100% відсутність волосся на волосистій частині голови) та універсальна алопеція (100% відсутність волосся на голові, обличчі й тулубі): S5 – 20 осіб.
Результати та їх обговорення
Дебют ГА варіював у широких вікових межах – від 5 до 45 років. Середній вік початку патологічного процесу – 19,2±5,4 року. У 30 пацієнтів (27,2%) 1-й епізод захворювання виник у віці до 8 років, з них у 4 – до 3 років; у 28 (25,4%) – у 9–14 років; у 10 (9%) – у 15–17 років; у 42 (38,2%) – у віці 18 років і старше.
32,7% пацієнтів вказували на стрес як провокуючий чинник розвитку ГА. Зв'язок виникнення захворювання з атопічними та автоімунними захворюваннями (автоімунний тиреоїдит, вітиліго, атопічний дерматит) відзначили 16,3% пацієнтів. Дебют алопеції 9% хворих пов'язували з ендокринними змінами (пологи, менопауза), 8,2% – з вакцинацією (протигрипозна вакцина, вакцинація від гепатиту В). 5,5% хворих вказували як причину ГА інфекційні захворювання (гостре респіраторне захворювання, пневмонію тощо). Причину виникнення захворювання ні з чим не пов'язували 28,3% хворих.
У 59 (53,6%) пацієнтів із ГА виявлено асоціацію з різними захворюваннями. Прояви атопії, включно з атопічним дерматитом, алергічним ринітом і бронхіальною астмою, превалювали у пацієнтів із ГА та становили 30,2%, тоді як контактний дерматит і екзема діагностовані у 11,4%. У 10,2% та 8,5% пацієнтів відповідно спостерігалися гіперліпідемія та гіпертензія. Психологічні порушення за типом тривожного розладу, депресії та порушення сну виявлено у 26,3% пацієнтів. Анемія та залізодефіцитні стани траплялися у 10,6% хворих. Нестачу вітаміну D діагностовано у 25,4% випадків, зв'язок з автоімунними захворюваннями відзначено у 53,3% пацієнтів із супутньою патологією – захворювання щитоподібної залози у вигляді автоімунного тиреоїдиту Хашимото (20,4%), цукровий діабет (8,4%), системний червоний вовчак і склеродермія (4,2%), ревматоїдний артрит (3,4%), вітиліго (10,2%), псоріаз (6,7%). Захворювання шлунково-кишкового тракту (хронічний гастрит і виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, целіакія) спостерігалися у 7,5% хворих, захворювання ЛОР-органів (гайморит) – у 4,2%. Ендокринні порушення за типом гіпо- або гіпертиреозу зафіксовано у 11,8% пацієнтів. У 6,7% жінок виявлено гіперандрогенію.
У пацієнтів із супутніми захворюваннями відзначено тяжчі форми ГА порівняно з хворими, які не мали соматичної патології. Кореляційний аналіз показав зв'язок між окремими коморбідними станами та ступенем тяжкості ГА. Так, позитивну кореляцію виявлено між атопією, психологічними порушеннями та тяжким перебігом ГА (р<0,01). Поширеність коморбідності у пацієнтів 18–44 років становила 28%, серед осіб віком 45–60 років – 52%.
Виявлені дані демонструють високу частоту поєднання ГА з різними захворюваннями. Хвороби, пов'язані з ГА, передують дерматозу або виникають на тлі вже розвиненого дерматозу. Супутні захворювання можуть впливати на ініціацію, характер і перебіг шкірного процесу. При ГА, як і при будь-якому хронічному запальному дерматозі, створюється сприятливий ґрунт для появи інших уражень. Поєднання патології може бути зумовлене єдиною, хоча й гаданою причиною, патогенетичною спорідненістю (порушення імунної відповіді), проте не завжди вдається простежити спільні риси в механізмі розвитку захворювань. У світлі сучасних поглядів на цю проблему можна говорити про мультифакторні захворювання або коморбідність [1, 2, 3, 8].
Наші результати узгоджуються з попередніми даними щодо високого превалювання інших імуноопосередкованих захворювань серед пацієнтів із ГА. Ми виявили високі асоціації з атопією при ГА. Повідомляється, що захворюваність на атопію у пацієнтів із ГА становить від 11 до 38,2%. Результати молекулярного дослідження дали припущення про наявність мутацій філагрину при цих станах, що впливають на цілісність епідермального бар'єра. Наведено дані про зв'язок атопії з підвищеним ризиком виникнення ГА і тяжким перебігом захворювання [5, 7, 14]. Наше дослідження підтверджує ці попередні висновки.
Пацієнти з ГА схильні до підвищеної частоти розвитку автоімунної патології, що пояснюється спільністю імунологічних механізмів розвитку цих захворювань. Автоімунну реакцію щитоподібної залози було описано в інших джерелах як основну асоціацію з ГA, в межах превалювання від 8% до 28%. Виявлено достовірне підвищення рівня автоантитіл до клітинних компонентів щитоподібної залози у хворих на ГА, що дало підставу рекомендувати всіх хворих на ГА тестувати на наявність тиреоїдних автоантитіл і тиреоїдної дисфункції з метою їх своєчасного виявлення та адекватного лікування. Проте висловлено думку про те, що наявність автоантитіл до щитоподібної залози не має клінічної кореляції з тяжкістю ГА [5, 6, 7, 9].
ГА призводить до зниження якості життя пацієнтів. Ми виявили високу частоту психічної коморбідної патології серед наших пацієнтів із ГА. «Спотворюючий ефект» дерматозу розглядається як чинник, що провокує цілий спектр «вторинних» психічних розладів. Ми виявили, що більш виражені порушення асоційовані з молодим віком, коли так актуальні соціальна адаптація, пошук роботи. Повідомлялося про взаємозв'язок наявності ГА та суїцидальних спроб, що яскраво свідчить про недооцінену важливість психосоціального аспекту за наявності втрати волосся [14, 15]. Проте фактично докази ролі стресу в ініціації або посиленні цього захворювання поки відсутні. Викликає суперечки й те, чи слід вважати ГА психосоматичним захворюванням. Наше дослідження продемонструвало залежність тяжкості ГА від стану психологічного статусу.
Імунозапальні та метаболічні порушення здатні змінювати гомеостаз і можуть сприяти розвитку таких захворювань, як дефіцитні стани, ендокринні порушення, гіперліпідемія, гіпертонія, захворювання травного тракту, які ми виявили у невеликої кількості пацієнтів [5, 14, 15]. З одного боку, вони можуть бути тригерами для реалізації, з іншого – розвиватися на тлі ГА. Подальші дослідження в цьому напрямі допоможуть прояснити перебіг таких коморбідних станів, що матиме клінічну значущість у розумінні закономірностей розвитку алопеції з визначенням оптимальних терапевтичних підходів.
Висновки
Таким чином, інтерес до коморбідних станів при ГА зумовлений їх впливом на перебіг і прогноз самого захворювання, вибір тактики лікування та на якість життя хворих. Супутні захворювання можуть з'явитися до розвитку ГА, у період загострення або ремісії. Слід враховувати різний ступінь «взаємодії» ГА і супутніх захворювань. Коморбідність не може розумітися як сума або результат додавання тієї чи іншої кількості хвороб та автоматичного обтяження стану хворого, за нею, ймовірно, стоять ті закономірності формування патології людини і та сутність хвороби, які ще належить вивчити й зрозуміти.
1. Макулбекова С.К. Полиморбидность у больных и их роль в диагностике и лечении (литературный обзор). Вестник КРСУ. 2015. Т. 15, No 11. С. 100–102.
2. Наумова Л.А., Осипова О.Н. Коморбидность: механизмы патогенеза, клиническое значение. Современные проблемы науки и образования. 2016. No 5.
3. Поровский Я.В., Тетенев Ф.Ф. Коморбидность во врачебной практике. Сибирское медицинское обозрение. 2015. No 4. С. 5–10.
4. Практическая дерматология: уч. пособие для врачей-интернов и врачей-слушателей заведений (факультетов) последипломного образования / Л. А. Болотная [и др.]; под общ. ред. Л. А. Болотной. Х. : С.А.М., 2015. 278 с.
5. Autoimmune, atopic, and mental health comorbid conditions associated with alopecia areata in the United States / K.P. Huang, S. Mullangi, Y. Guo, A.A. Qureshi. JAMA Dermatol. 2013. Vol. 149, Iss. 7. P. 789–794.
6. Baars M.P., Greebe R.J., Pop V.J. High prevalence of thyroid peroxidase antibodies in patients with alopecia areata. J Eur Acad Dermatol Venereol. 2013. Vol. 27, Iss. 1. P. e137–e139.
7. Barahmani N., Schabath M.B., Duvic M. National Alopecia Areata Registry. History of atopy or autoimmunity increases risk of alopecia areata. J Am Acad Dermatol. 2009. Vol. 61, Iss. 4. P. 581–591.
8. Comorbidities in patients with alopecia areata / R.Z. Conic, R. Miller, M. Piliang et al. J Am Acad Dermatol. 2017. Vol. 76, Iss. 4. P. 755–757.
9. Comorbidity and multimorbidity in the medical practice: A literature review / L. Collaku, M. Resuli, I. Gjermeni, M. Tase. Alban Med J. 2017. Vol. 4. P. 55–59.
10. Comorbidity profiles among patients with alopecia areata: the importance of onset age, a nationwide population-based study / S.Y. Chu, Y.J. Chen, W.C. Tseng et al. J Am Acad Dermatol. 2011. Vol. 65, Iss. 5. P. 949–956.
11. Craiglow B.G., Liu L., King B. Tofacitinib for the treatment of alopecia areata and variants in adolescents. J Am Acad Dermatol. 2017. Vol. 76. P. 29–32.
12. Genetic basis of alopecia areata: a roadmap for translational research / A. Jabbari, L. Petukhova, R.M. Cabral et al.. Dermatol Clin. 2013. Vol. 31, Iss. 1. P. 109–117.
13. Genome-wide meta-analysis in alopecia areata resolves HLA associations and reveals two new susceptibility loci / R.C. Betz, L. Petukhova, S. Ripke et al. Nat Commun. 2015. Vol. 6. P. 5966.
14. Villasante Fricke A.C., Miteva M. Epidemiology and burden of alopecia areata: a systematic review. Clin Cosmet Investig Dermatol. 2015. Vol. 24, Iss. 8. P. 397–403.
15. Wang E., Christiano A. The Changing Landscape of Alopecia Areata: The Translational Landscape. Advances in Therapy. 2017. Vol. 34, Iss. 7. P. 1586–1593.
References
1. Makulbekova SK. Polimorbidnost u bolnykh i ikh rol v diagnostike i lechenii (literaturnyy obzor) (Polymorbidity in patients and their role in diagnosis and treatment (literary review). Vestnik KRSU. 2015;15(11):100–102.
2. Naumova LA, Osipova ON. Komorbidnost: mekhanizmy patogeneza. klinicheskoye znacheniye (Comorbidity: mechanisms of pathogenesis, clinical significance). Sovremennyye problemy nauki i obrazovaniya. 2016;5.
3. Porovskiy YaV, Tetenev FF. Komorbidnost vo vrachebnoy praktike (Comorbidity in medical practice). Sibirskoye meditsinskoye obozreniye. 2015;4:5–10.
4. Bolotnaya LA, editor. Prakticheskaya dermatologiya: uch. posobiye dlya vrachey-internov i vrachey-slushateley zavedeniy (fakultetov) poslediplomnogo obrazovaniya (Practical dermatology: the ed. manual for interns and doctors-listeners of institutions (faculties) of post-graduate education). Kh.: S.A.M; 2015. 278 s.
5. Huang KP, Mullangi S, Guo Y, Qureshi AA. Autoimmune, atopic, and mental health co- morbid conditions associated with alopecia areata in the United States. JAMA Dermatol. 2013;149(7):789–794.
6. Baars MP, Greebe RJ, Pop VJ. High prevalence of thyroid peroxidase antibodies in patients with alopecia areata. J Eur Acad Dermatol Venereol. 2013;27(1):e137–e139.
7. Barahmani N, Schabath MB, Duvic M. History of atopy or autoimmunity increases risk of alopecia areata. J Am Acad Dermatol. 2009;61(4):581–591.
8. Conic RZ, Miller R, Piliang M, et al. Comorbidities in patients with alopecia areata. J Am Acad Dermatol. 2017;76(4):755–757.
9. Collaku L, Resuli M, Gjermeni I, Tase M. Comorbidity and multimorbidity in the medical practice: A literature review. Alban Med J. 2017;(4):55–59.
10. Chu SY, Chen YJ, Tseng WC, et al. Comorbidity profiles among patients with alopecia areata: the importance of onset age, a nationwide population-based study. J Am Acad Dermatol. 2011;65(5):949–956. 1
1. Craiglow BG, Liu L, King B. Tofacitinib for the treatment of alopecia areata and variants in adolescents. J Am Acad Dermatol. 2017;76:29–32.
12. Jabbari A, Petukhova L, Cabral RM, et al. Genetic basis of alopecia areata: a roadmap for translational research. Dermatol Clin. 2013;31(1):109–117.
13. Betz RC, Petukhova L, Ripke S, et al. Genome-wide meta-analysis in alopecia areata resolves HLA associations and reveals two new susceptibility loci. Nat Commun. 2015;6:5966.
14. Villasante Fricke AC, Miteva M. Epidemiology and burden of alopecia areata: a systematic review. Clin Cosmet Investig Dermatol. 2015;24(8):397–403.
15. Wang E, Christiano A. The Changing Landscape of Alopecia Areata: The Translational Landscape. Advances in Therapy. 2017;34(7):1586–1593.