UA
  • EN
  • RU
+38 (095) 926-25-85
Трихокосметика

Старіння волосистої частини голови

у співавторстві з А. Літус, Б. Литвиненко

А. Літус, Б. Литвиненко, Ю. Овчаренко. Старіння волосистої частини голови та асоційовані стани//Дерматолог. – 2016. – Том 07, №02. – с. 198-203 (оригінал російською мовою).


Шкіра волосистої частини голови, як і шкіра інших ділянок тіла, зазнає внутрішніх і зовнішніх процесів старіння. Такі вікові зміни шкіри голови генетично запрограмовані і, будучи проявом хронологічного старіння, вважаються старінням, зумовленим внутрішніми чинниками. Ті додаткові вікові зміни, що зумовлені накопиченням несприятливого впливу довкілля, особливо внаслідок ультрафіолетового опромінення, належать до старіння, спричиненого зовнішніми чинниками. Результати спостережень за процесами старіння шкіри загалом можна застосовувати і до шкіри волосистої частини голови. Наявність і вираженість випадіння волосся є основним чинником, що визначає ступінь схильності шкіри голови до фотостаріння, оскільки волосяний покрив є ефективним природним захистом скальпа від ультрафіолетового випромінювання [1]. Ефекти старіння на шкірі, вкритій волоссям, відносно непомітні. Під волосяним покривом шкіра виглядає блідою та сухою, з певним ступенем в'ялості. На відміну від цього, ділянка голови, що лисіє, демонструє ознаки фотостаріння, нерівномірну пігментацію, зморшки, телеангіектазії та передракові/ракові захворювання, зокрема актинічний кератоз, базальноклітинну карциному і плоскоклітинну карциному. Видимі неозброєним оком прояви старіння шкіри голови найвиразніші за наявності розладів, пов'язаних із передчасним старінням. У дітей із синдромом прогерії Гатчинсона–Гілфорда спостерігається тонке і слабо пігментоване волосся, прогресує облисіння. На шкірі з'являються диспігментації та видима судинна сітка. Аналогічні зміни спостерігаються при появі симптомів прогерії в дорослих (синдром Вернера): порідіння волосся, сивина, складчастість шкіри, старіння обличчя та поява злоякісних новоутворень шкіри [2].

Вплив ультрафіолетового випромінювання на ріст волосся і стан шкіри волосистої частини голови

Наслідки тривалого впливу ультрафіолетового випромінювання (УФВ) на незахищену шкіру – передусім фотоканцерогенез і «сонячний еластоз» – вивчені достатньою мірою, проте вплив УФ-променів на динаміку андрогенетичної алопеції (АГА), як правило, не беруть до уваги. Однак деякі клінічні та морфологічні спостереження, а також теоретичні міркування свідчать про негативний вплив УФВ.

Загальновизнаними фоточутливими дерматозами з локалізацією на волосистій частині голови, по суті, вважають лише ендогенну екзему, що загострюється під дією сонячного світла, дерматоміозит і шкірну форму червоного вовчака. Іноді про неспецифічне погіршення стану, зокрема й волосистої частини голови, після перебування на сонці повідомляють пацієнти з атопічним і себорейним дерматитом; при цьому такий стан іноді складно відрізнити від посилення свербежу через пітливість унаслідок високої температури.

І якщо червоний вовчак – добре відоме захворювання, що характеризується світлочутливістю і часто супроводжується вогнищами ураження на волосистій частині голови, то локалізацію дерматоміозиту на голові часто оминають увагою або помилково діагностують.

Крім того, як і в пацієнтів із червоним вовчаком, у пацієнтів із дерматоміозитом зафіксовано значне зменшення мінімальної еритемної дози (МЕД) ультрафіолетового випромінювання порівняно зі здоровою контрольною групою. Запалення на волосистій частині голови може призвести до втрати волосся [3,4,5,6,7].

Камачо (Camacho) та співавт. повідомили про особливий тип телогенового ефлювію, спровокований сонячним опіком волосистої частини голови через 3-4 місяці носіння зачіски, яка не закривала окремі ділянки голови під час тривалого перебування на сонці. Клінічними ознаками стали також лобно-тім'яне випадіння волосся і трихограма, що виявила збільшення частки телогенового та дистрофічного волосся. Патомеханізм цього типу телогенового випадіння волосся не встановлено. Висловлювали припущення, що стовпчики клітин у стрижні волосини відіграють роль типової ефективної волоконно-оптичної системи, яка передає ультрафіолетове світло вниз до волосяного фолікула. З погляду морфології кератиноцити в стрижні волосини розташовані щільними поздовжніми стовпчиками, що нагадують коаксіальні пучки комерційних волоконно-оптичних кабелів. Отже, фолікулярні меланоцити волосся, розташовані в ділянці матриксу, можуть виконувати функцію біодатчиків УФ-променів і реагувати на вхідні світлові сигнали. Можна також припустити, що залежно від ступеня впливу УФВ може спричинити фотопошкодження цієї ділянки, яке призведе до телогенового випадіння волосся [8].

У шкірі, що хронічно зазнає впливу ультрафіолетового світла, класичними гістологічними змінами є дермальний еластоз і відкладення потовщених деградованих колагенових та еластичних волокон. Ці зміни спостерігали під час обстеження 140 чоловіків з АГА і 50 чоловіків без АГА. Обстеження показало, що шкіра ділянки голови, що лисіє, характеризувалася потовщенням дерми, головним чином через підвищений рівень сонячного еластозу [9]. Це дослідження також показало, що сонячний еластоз передує виникненню АГА, а це означає, що волосся на голові не забезпечує повноцінного захисту від дії УФ-випромінювання. Інші особливості старіння, які також можуть спостерігатися на шкірі голови, що зазнає дії УФ-променів, включають помітну зміну товщини та щільності епідермісу, нерівномірний розподіл меланоцитів і збільшення кількості запальних клітин у шкірі [10,11].

Внутрішнє старіння шкіри також залежить від окисного стресу, спричиненого безперервними клітинними механізмами, що генерують активні форми кисню (АФК), зокрема супероксид-аніон, пероксид і синглетний кисень. На прикладі культивованих фібробластів доведено, що підвищення рівня АФК призводить до старіння [12]. Численні механізми, якими ці частинки спричиняють апоптоз, включають накопичення пошкоджень ДНК, пероксидне окиснення мембран, видозміни карбонілів і втрату сульфгідрильних груп білків. У шкірі голови людини, що сивіє, анагенові волосяні фолікули демонструють ознаки окисного стресу та апоптозу під час імуногістохімічного аналізу та в культурі клітин. Меланоцитарний апоптоз також посилювався під дією додаткового екзогенного окисного стресу [13]. Вивільнення АФК унаслідок УФ-опромінення безпосередньо спричиняє окисне пошкодження білків верхніх шарів шкіри. Деякі амінокислоти, наприклад тирозин, аргінін, цистеїн, метіонін, пролін і треонін, чутливі до окисного пошкодження. Структури шкірних колагенів та еластину пошкоджуються внаслідок утворення поперечних міжмолекулярних зв'язків, що виникають під час УФ-опромінення. Таке окиснення шкірних білків може призвести до втрати білкових функцій, втрати або появи ферментативної активності та до підвищення або зниження чутливості до деградації [14]. Відомо також, що ультрафіолетове опромінення спричиняє фотостаріння через генетичні механізми та пошкодження ДНК. Мітохондріальна ДНК зазнає процесу «загальної делеції» – видалення 4977 пар нуклеотидів, що спостерігається з віком у багатьох тканинах. Дослідження ділянок шкіри, захищених від сонця, показало, що повторні сеанси УФ-опромінення протягом 2 тижнів збільшують дермальну мітохондріальну загальну делецію до 40%, і цей ефект, імовірно, у більшості випадків зберігається навіть після припинення дії УФ. У деяких випадках розмір такої загальної делеції збільшується в 32 рази через 16 місяців [15]. Справді, під час дослідження біоптатів шкіри голови, взятих у різні періоди часу, було встановлено, що частота делецій мітохондріальної ДНК волосяних фолікулів зростає з віком. Для людей із сивим волоссям також характерний вищий рівень делеції мітохондріальної ДНК, що вказує на аналогічні процеси, які відбуваються в шкірі голови [16]. Крім того, запальна реакція, імовірно, є важливою частиною фотостаріння. Ультрафіолетове опромінення активує фактор транскрипції NF-kB, який індукує експресію прозапальних цитокінів, зокрема інтерлейкіну-1 (IL-1), інтерлейкіну-6 (IL-6), фактора росту ендотелію судин (VEGF), TNF-α, і молекул адгезії. Ці цитокіни далі створюють позитивний зворотний зв'язок, що призводить до хибного кола, яке посилює дію УФ-випромінювання [17].

Поширений актинічний кератоз на облисілій шкірі голови літнього чоловіка: червонуваті шорсткі вогнища з кірочками на фотопошкодженій шкірі

Рис. 1. Поширений актинічний кератоз шкіри скальпа

Поле канцеризації облисілої волосистої частини голови

Діапазон ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі, становить приблизно 290-400 нм. УФ-промені спектра В (290-315 нм) досягають лише верхнього шару дерми, тоді як глибина проникнення УФ-променів спектра А (315-400 нм) зростає зі збільшенням довжини хвилі. Фотоканцерогенез і сонячний еластоз – два найсерйозніші хронічні наслідки дії ультрафіолетового випромінювання на шкіру та облисілу волосисту частину голови. Механізми залучення ультрафіолетового випромінювання до розвитку раку шкіри різноманітні та являють собою багатоетапний процес, що включає зміни в структурі ДНК унаслідок утворення пуринових фотопродуктів, фотогідратів цитозину, одиночних розривів спіралі ДНК і сестринського хроматидного обміну, а також дію активних форм кисню, що виробляються під час впливу ультрафіолетового випромінювання на клітини. Теоретично будь-яка зміна, здатна спричинити мутації в специфічних генах-мішенях, може сприяти канцерогенезу, оскільки існує тісна кореляція між мутацією і трансформацією під дією УФВ. Нещодавно було ідентифіковано специфічні гени, що контролюють ріст клітин і можуть бути залучені до фотоканцерогенезу. Крім того, ультрафіолетове випромінювання спричиняє збої в роботі механізмів імунологічного нагляду, які зрештою сприяють виживанню та прогресивному росту злоякісних новоутворень, зумовлених дією УФВ. Нарешті, було виявлено, що активність теломерази відіграє вирішальну роль в іморталізації клітин людини. Активність теломерази фіксують у вилучених волосяних фолікулах, що пов'язано з наявністю стовбурових клітин у фолікулі, а також у значній частці пухлин шкіри. Докази пов'язаної з УФВ активації теломерази в шкірі людини є додатковим підтвердженням залучення процесу активації теломерази до фотоканцерогенезу шкіри [18].

Актинічний кератоз

Актинічний кератоз (АК) багато дослідників відносять до поверхневих епітеліальних пухлин, так званого раку "in situ", що виникають унаслідок хронічного впливу УФВ, як правило, на відкритих для сонячних променів ділянках тіла людей середнього та літнього віку, зокрема на ділянках волосистої частини голови з порідінням волосся або облисінням.

Клінічну картину актинічного кератозу (АК) описав Freudenthal у 1926 році. У 1958 році Pinkus уперше почав використовувати у своїх працях термін «актинічний кератоз». Оскільки хронічне УФ-опромінення супроводжується проліферацією атипових кератиноцитів у базальному шарі епідермісу, АК також називають плоскоклітинним раком in situ (ПКРШ in-situ). Існує проблема визначення чіткого відсотка злоякісної трансформації та неможливості в більшості випадків відрізнити АК від ПКРШ in-situ без патогістологічного дослідження. Тому будь-яке вогнище, що виглядає підозріло, потребує біопсії та подальшого лікування.

Актинічний кератоз проявляється у вигляді бляшки (від тілесного до червонуватого кольору) з нечіткими межами і сухою щільно прилеглою кіркою ( Рис. 1). Наявність часто множинних вогнищ актинічного кератозу волосистої частини голови, як правило, не супроводжується вираженими симптомами, проте може відзначатися незначна локальна болісна чутливість. Нерідко множинні вогнища, що зливаються, на центральній тім'яній ділянці, ураженій андрогенетичною алопецією, можуть помилково сприйматися як рефрактерна форма себорейної екземи волосистої частини голови.

Широкий діапазон клінічних і морфологічних змін, які можуть одночасно бути представлені в межах «поля канцеризації», становить серйозну діагностичну проблему, оскільки дуже складно клінічно відрізнити початкові прояви АК від ПКРШ на початковій стадії розвитку.

АК переважно трапляється в пацієнтів зі світлою шкірою, блакитними очима та рудим волоссям (типи шкіри за Фіцпатриком I/II). Ризик розвитку АК значно зростає (на 40%) у пацієнтів, які легко отримують сонячні опіки, на відміну від людей з темним волоссям і карими очима [19]. Серед європейців віком понад 40 років поширеність цього захворювання сягає 6—15%. Чоловіки більшою мірою схильні до АК, ніж жінки. З віком ризик захворювання зростає: у 60 років — на 20%, а в 70 років — на 52% [20]. Таким чином, за останні 10 років відзначається значне збільшення кількості хворих на АК [21]. Причиною цього є демографічні зміни, за яких більшість населення становлять люди літнього віку. Люди, які працюють просто неба, отримують високі дози УФ і демонструють більшу схильність до АК порівняно з офісними працівниками [22]. До інших чинників ризику розвитку АК належать трансплантація органів та/або хронічна імуносупресія. Після 20 років імуносупресії ризик появи АК становить 40—60% з високою ймовірністю злоякісної трансформації в плоскоклітинну карциному [23]. Поширеність АК пов'язана з хронічним впливом УФ-світла, особливо ультрафіолетових променів спектра В. УФ-випромінювання призводить до мутацій в антионкогені TP53. Цей ген локалізований у локусі хромосоми 17p13.1 і кодує білок р53. р53 — важливий регулятор клітинного циклу, який індукує апоптоз мутантних клітин. УФ-випромінювання спричиняє типову заміну цитидину на тимідин у TP53. Це призводить до інактивації TP53, що супроводжується неконтрольованою проліферацією генетично нестабільних кератиноцитів і розвитком АК [24].

Клінічно АК представлений багатьма формами, до яких належать: класична непігментна форма, гіпертрофічна форма, шкірний ріг, проліферативна форма, пігментна форма, актинічний хейліт.

Клінічно складно, а в більшості випадків неможливо визначити ризик розвитку ПКРШ з окремого вогнища АК. Quaedvlieg et al. проаналізували основні клінічні ознаки злоякісної трансформації та виокремили основні клінічні критерії, об'єднані в абревіатуру “IDRBEU” (I – Induration/Inflammation, D – Diameter > 1 cm, R – Rapid Enlargement, B – Bleeding, E – Erythema, U – Ulceration). Ми пропонуємо адаптацію цієї абревіатури у вигляді мнемонічного правила, яке легко запам'ятати, – “ПІРАНЬЯ” (П – почервоніння/еритема, І – інфільтрат/ущільнення, Р – розмір понад 1 см, А – агресивний ріст, Н – непровокована кровотеча, Я – язва, тобто виразка). На нашу думку, це правило асоціюється з небезпекою трансформації вогнища АК у ПКРШ і може застосовуватися як в умовах клініки, так і під час проведення цільових програм скринінгу та профілактики раку шкіри серед населення.

Дерматоскопічні критерії типового непігментованого вогнища АК включають: червону псевдосітку, розширені фолікулярні гирла, часто заповнені кератиновими пробками й оточені білуватим ореолом (гало), що створює подобу мішенеподібних структур. Разом ці ознаки прийнято характеризувати як «полуничний» патерн, що нагадує поверхню полуниці. За гіпертрофічної форми АК з'являються великі безструктурні ділянки білого або жовтого кольору, які відповідають ділянкам вираженого гіперкератозу.

Гістологічна картина характеризується паракератозом. Епідерміс може бути акантотичним або атрофічним. У нижніх шарах епідермісу виявляють атипові плеоморфні кератиноцити з великими ядрами та невеликою кількістю цитоплазми. У процесі розвитку АК кількість атипових кератиноцитів збільшується по всій товщі епідермісу. Також спостерігаються фігури мітозу, дискератотичні клітини. Трапляються також сонячний еластоз, іноді — інфільтрація лімфоцитами. Існує кілька гістологічних варіантів АК: пігментований, акантолітичний, боуеноїдний, ліхеноїдний і гіпертрофічний. Також розрізняють 3 гістологічні стадії прогресування АК. Під час руйнування базальної мембрани атиповими кератиноцитами АК трансформується в інвазивний плоскоклітинний рак.

Зовнішні методи лікування включають крем 5-фторурацилу (5, 1, 0,5%), крем іміквімод (5 і 3,75%), комбінацію гелю диклофенаку натрію 3% і гелю з 2,5% вмістом гіалуронової кислоти, гель інгенолу мебутату (0,05 і 0,015%) та кріотерапію. Процедурою для лікування «поля канцеризації» є фотодинамічна терапія з амінолевуліновою кислотою.

На тлі зростання поширеності актинічного кератозу у світі, з огляду на глибше розуміння патофізіології трансформації актинічного кератозу в плоскоклітинну карциному шкіри, необхідно орієнтуватися на застосування лікарських препаратів і процедурних методів, спрямованих на лікування всього «поля канцеризації» [25,26,27,28].


Ерозивний пустульозний дерматоз волосистої частини голови: червоні ерозії та кірки в лобно-тім'яній ділянці з порідінням волосся

Рис. 2. Ерозивний пустульозний дерматоз волосистої частини голови

Діагностика та лікування в Інституті

Отримати консультацію

Ерозивний пустульозний дерматоз волосистої частини голови

Ерозивний пустульозний дерматоз волосистої частини голови є специфічним розладом, характерним для скальпа, що лисіє. Уперше ерозивний пустульозний дерматоз волосистої частини голови описав Бертон (Burton), а згодом Пай (Pye), Пічі (Peachey) і Бертон виокремили його як унікальну нозологічну одиницю, що спричиняє масштабне хронічне утворення пустул, локалізованих на волосистій частині голови в людей літнього віку, які призводять до ерозій і рубцевої алопеції ( Рис. 2).

Поширеність випадків попередньої місцевої травми дає вагомі підстави припускати, що пошкодження волосистої частини голови можуть відігравати важливу роль в активізації ерозивно-пустульозного дерматозу волосистої частини голови в схильних до нього літніх людей з атрофічними змінами шкіри голови, зумовленими, зокрема, тривалим впливом УФВ на ділянки АГА [29,30,31].

Причину утворення пустул не встановлено, а гістологічні ознаки неспецифічні. Спостерігається слабка реакція на антибіотики, ефективним є застосування топічних сильнодіючих стероїдів, що, імовірно, свідчить про запальну, а не інфекційну етіологію. Розвиток стану провокують забій, поріз, сонячний опік із пухирем, оперізувальний лишай, імплантація синтетичних волокон, краніотомія і трансплантація шкіри волосистої частини голови; він також може виникати після лікування сонячного кератозу кремом фторурацилу 5%, кріотерапії та зовнішнього застосування третиноїну, а також щадної променевої терапії [32,33,34,35,36].

Гістологічні зміни є неспецифічними. Спостерігаються хронічні запальні інфільтрати з лімфоцитами, плазматичними клітинами, нейтрофілами та гігантськими клітинами. Дерма, як правило, стоншена. Біопсія, взята по краю ерозії, показує атрофічні зміни епідермісу. Кількість волосяних фолікулів знижена, причому іноді з ознаками фіброзу [37].

Відповідь на лікування різниться: найкращу реакцію зафіксовано на застосування топічних сильнодіючих стероїдів і, згідно з нещодавно отриманими даними, на застосування топічного 0,1% такролімусу. Поодинокі повідомлення описують часткову відповідь на німесулід (феноксиметан-сульфонанілід), який пригнічує функціональну активність гранулоцитів людини. Через повідомлення про неопластичні зміни рекомендовано тривалий період подальшого спостереження [38].

Таким чином, у разі сповільненого загоєння ран після лікування актинічних кератозів волосистої частини голови необхідно припустити можливість розвитку ерозивного пустульозного дерматозу волосистої частини голови.

Фотозахист

Оскільки всі ці захворювання волосистої частини голови мають спільну ознаку – вони спричинені або посилюються під дією сонячного світла, – було висловлено думку про необхідність оптимального захисту від фотопошкодження.

Повсюдно застосовувані хімічні засоби для зовнішнього нанесення, що діють як захисний бар'єр від сонячних променів, є найзручнішим засобом захисту шкіри без волосяного покриву від гострих (сонячний опік) і хронічних патологічних ефектів ультрафіолетового випромінювання. Їх використання на волосистій частині голови (за винятком повного облисіння голови) з косметичних міркувань є проблематичним. І хоча найкращий спосіб захистити шкіру голови від ультрафіолетового випромінювання – носити головний убір, не для всіх пацієнтів він зручний або прийнятний для цієї мети.

Попри ретельне вивчення питання захисту волосся від фотостаріння, даних про фотозахист волосистої частини голови немає. Було виявлено, що захисні властивості мають барвники для волосся; експериментальна робота показує, що цинамідопропілтримонію хлорид, кватернізований УФ-поглинач у складі шампуню, забезпечує фотозахист волосся з одночасним його кондиціонуванням. Також як нові носії УФ-блокаторів було розроблено тверді ліпідні наночастинки, які можна використовувати як на шкірі, так і на волоссі; при цьому вони самі забезпечують додатковий фотозахист шляхом відбиття та розсіювання УФ-випромінювання [39, 40].

Нарешті, головним питанням нещодавнього дослідження став системний фотозахист і можливість розв'язання деяких проблем, пов'язаних із зовнішнім застосуванням сонцезахисних засобів. Доклінічні дослідження показали фотозахисні властивості добавок антиоксидантів, зокрема бета-каротину (провітаміну А), α-токоферолу (вітаміну Е) та L-аскорбату (вітаміну С). Проте клінічні докази того, що ці речовини запобігають пошкодженню шкіри сонячними променями, затримують або сповільнюють його, ще належить знайти. Те саме стосується і топічного мелатоніну, який, згідно з даними, дозозалежно блокує розвиток еритеми під дією УФ-випромінювання та появу активних форм кисню. Проте ці результати свідчать про ймовірну доцільність комбінування цих сполук з відомими сонцезахисними засобами з метою максимального посилення захисту від фотопошкодження [41,42,43,44,45].

Література

  1.  Draelos ZD (2000) The biology of hair care. Dermatol Clin 18:651–658
  2.  Nehlin JO, Skovgaard GL, Bohr VA (2000) The Werner syndrome. A model for the study of human aging. Ann N Y Acad Sci 908:167–179
  3.  Dourmishev L, Meffert H, Piazena H (2004) Dermatomyositis: comparative studies of cutaneous photosensitivity in lupus erythematosus and normal subjects. Photodermatol Photoimmunol Photomed 20:230–234
  4.  Sulica VI, Kao GF (1988) Squamous cell carcinoma of the scalp arising in lesions of discoid lupus erythematosus. Am J Dermatopathol 10:137–141
  5.  Kasteler JS, Callen JP (1994) Scalp involvement in dermatomyositis. Often overlooked or misdiagnosed. JAMA 272:1939–1941
  6.  Kligman AM (1979) Perspectives and problems in cutaneous gerontology. J Invest Dermatol 73:39–46
  7.  Lehmann P, Holzle E, Kind P, Goerz G, Plewig G (1990) Experimental reproduction of skin lesions in lupus erythematosus by UVA and UVB radiation. J Am Acad Dermatol 22:181–187
  8.  Camacho F, Moreno JC, Garcia-Hernández MJ (1996) Telogen alopecia from UV rays. Arch Dermatol 132:1398–1399
  9.  Sperling LC, Lupton GP (1995) Histopathology of nonscarring alopecia. J Cutan Pathol:97–114
  10.  Trüeb RM (2003) Is androgenetic alopecia a photoaggravated dermatosis? Dermatology 207:343–348
  11.  Piérard-Franchimont C, Uhoda I, Saint-Léger D, Piérard GE (2002) Androgenetic alopecia and stressinduced premature senescence by cumulative ultraviolet light exposure. Exog Dermatol 1:203– 206
  12.  Chen QM, Liu J, Merrett JB (2000) Apoptosis or senescence-like growth arrest: influence of cell- cycle position, p53, p21 and bax in H2O2 response of normal human fibroblasts. Biochem J 347:543– 54116
  13.  Arck PC, Overall R, Spatz K et al (2006) Towards a “free radical theory of graying”: melanocyte apoptosis in the aging human hair follicle is an indicator of oxidative stress induced tissue damage. Faseb J 20:1567–1569
  14. Yaar M, Gilchrest BA (2007) Photoageing: mechanism, prevention and therapy. Br J Dermatol 157:51–58
  15.  Berneburg M, Plettenberg H, Medve-Konig K et al (2004) Induction of the photoaging-associated mitochondrial common deletion in vivo in normal human skin. J Invest Dermatol 122:1277–1283
  16.  Kao SH, Liu CS, Wang SY et al (1997) Ageing- associated large-scale deletions of mitochondrial DNA in human hair follicles. Biochem Mol Biol Int 42:285–298
  17. Yamamoto Y, Gaynor RB (2001) Therapeutic potential of inhibition of the NF-kappaB pathway in the treatment of inflammation and cancer. J Clin Invest 107:135–142
  18.  Ueda M, Ouhtit A, Bito T, Nakazawa K, Lübbe J, Ichihashi M, Yamasaki H, Nakazawa H (1997) Evidence for UV-associated activation of telomerase in human skin. Cancer Res 57:370–374
  19. Traianou A., Ulrich M., Apalla Z. et al. (2012) Risk factors for actinic keratosis in eight European centers: a case-control study. Br J Dermatol; 167 (Suppl 2): 36—42
  20.  Memon A.A., Tomenson J.A., Bothwell J. et al. Prevalence of solar damage and actinic keratosis in a Merseyside population. Br J Dermatol 2000; 142: 1154—9
  21.  Schaefer I., Augustin M., Spehr C. et al. Prevalenceand risk factors of keratoses in Germany — analysis of multisource data. J Eur Acad Dermatol Venereol 2013; 28: 309—134
  22.   Hensen P., Müller M.L., Haschemi R. et al. Predisposing factors of actinic keratosis in a North- West German population. Eur J Dermatol 2009; 19: 345—54
  23.  Ulrich C., Schmook T., Nindl I. et al. Cutaneous precancers in organ transplant recipients: an old enemy in a new surrounding. Br J Dermatol 2003; 149(Suppl 2): 40—2
  24.  Babilas P., Landthaler M., Szeimies R.M. Actinic keratoses. Hautarzt 2003; 54: 551—62
  25.  Cantisani C, De Gado F, Ulrich M, Bottoni U, Iacobellis F, Richetta AG, Calvieri S (2013) Actinic keratosis: review of the literature and new patents. Recent Pat Inflamm Allergy Drug Discov 7:168–175
  26. Quatresooz P, Xhaufl aire-Uhoda E, Piérard- Franchimont C, Piérard GE (2009) Epidermal fi eld carcinogenesis in bald-headed: an attempt at fi netuning early noninvasive detection. Oncol Rep 21:1313–1316
  27.  Stockfl eth E (2012) The paradigm shift in treating actinic keratosis: a comprehensive strategy. J Drugs Dermatol 11:1462–1467
  28.   Vatve M, Ortonne JP, Birch-Machin MA, Gupta G (2007) Management of field change in actinic keratosis. Br J Dermatol 157(Suppl 2):21–24
  29.  Burton JL, Peachey RDG, Pye RJ (1988) Erosive pustular dermatosis of the scalp – a definition. Br J Dermatol 119:411
  30.  Pye RJ, Peachey RDG, Burton JL (1979) Erosive pustular dermatosis of the scalp. Br J Dermatol 100:559–566
  31.  Ena P, Lissia M, Doneddu GME, Campus GV (1997) Erosive pustular dermatosis of the scalp in skin grafts: report of three cases. Dermatology 194:80– 84
  32.  Grattan CEH, Peachu RD, Boon A (1988) Evidence for a role of local trauma in the pathogenesis of erosive pustular dermatosis of the scalp. Clin Exp Dermatol 13:7–10
  33.  Laffi tte E, Panizzon RG, Saurat JH (2004) Delayed wound healing on the scalp following treatment of actinic keratoses: erosive pustular dermatosis of the scalp. Dermatol Surg 30:1610
  34.  Trüeb RM, Krasovec M (1999) Erosive pustular dermatosis of the scalp following radiation therapy for solar keratoses. Br J Dermatol 141:763–765
  35.  Lovell CR, Harmann RM, Bradfi eld JW (1980) Cutaneous carcinoma arising in erosive pustular dermatosis of the scalp. Br J Dermatol 102:325–328
  36.  Rongioletti F, Delmonte S et al (1999) Erosive pustular dermatosis of the scalp following cryotherapy and topical tretinoin for actinic keratoses. Clin Exp Dermatol 24:499–500
  37. Caputo R, Veraldi S (1993) Erosive pustular dermatosis of the scalp. J Am Acad Dermatol 28:96–98. Laffi tte E, Kaya G, Piguet V, Saurat JH (2003) Erosive pustular dermatosis of the scalp: treatment with topical tacrolimus. Arch Dermatol 139:712–714
  38.  Pande CM, Albrecht L, Yang B (2001) Hair photoprotection by dyes. J Cosmet Sci 52:377–389
  39.  Wissing SA, Muller RH (2001) Solid lipid nanoparticles (SLN) – a novel carrier for UV blockers. Pharmazie 56:783–786
  40.  Bangha E, Elsner P, Kistler GS (1996) Suppression of UV-induced erythema by topical treatment with melatonin (N-acetyl-5-methoxytryptamine). Arch Dermatol Res 288:522–526
  41.  Fischer TW, Scholz G, Knoll B et al (2001) Melatonin reduces UV-induced reactive oxygen species in a dose-dependent manner in IL-3-stimulated leukocytes. J Pineal Res 31:] 39–45
  42.  Gao T, Bedell A (2001) Ultraviolet damage on natural gray hair and its photoprotection. J Cosmet Sci 52:103–118
  43. Iyengar B (1998) The hair follicle: a specialized UV receptor in the human skin? Biol Signals Recept 7:188–194
  44.  Starcher B, Pierce R, Hinek A (1999) UVB irradiation stimulates deposition of new elastic fibers by modifi ed epithelial cells surrounding the hair follicles and sebaceous glands in mice. J Invest Dermatol 112:450–455