UA
  • EN
  • RU
+38 (095) 926-25-85
Трихокосметика

Синдром червоного скальпа, або розацеа волосистої частини голови

у співавторстві з І. Сербіною, І. Свистуновим

І. Сербіна, І. Свистунов, Ю. Овчаренко. Синдром червоного скальпа, або розацеа волосистої частини голови // Дерматолог. – 2016. – Том 07, №02. – с. 216-219 (оригінал російською мовою).


Синдром червоного скальпа (Red Scalp Syndrome) – складна діагностична і терапевтична проблема, з якою лікарі стикаються в повсякденній клінічній практиці. Уперше це захворювання описали Теструп-Педерсен (Thestrup-Pedersen) і Х'єрт (Hjorth) у 1987 році [5]. У 1994 році з'явилося повідомлення Москелли (Moschella) про стан «дифузного почервоніння шкіри волосистої частини голови, яке супроводжується болючістю, свербежем і печінням; не піддається лікуванню жодними методами, зокрема й сильнодіючими топічними стероїдами чи протисеборейною терапією» [2].

У 2000 році Грімальт (Grimalt) та ін. [1] представили результати дослідження 18 пацієнтів із «red scalp syndrome», більшість з яких були пацієнтками середнього віку. Під час диференційної діагностики виключали екзему, псоріаз, контактний алергічний дерматит, себорейний дерматит, червоний вовчак і дерматоміозит. Даних про наявність цих дерматологічних захворювань в обстежених виявлено не було. Хворі часто повідомляли про загострення стану на сонці або про численні епізоди сонячних опіків волосистої частини голови. Висловлювалося припущення про важливу роль хронічного впливу ультрафіолетового випромінювання в розвитку синдрому червоного скальпа. Розширені та звивисті судини, виявлені в цих пацієнтів під час дерматоскопії, також є типовою ознакою фотоушкодження шкіри. Деякі з обстежених відзначали дискомфортні відчуття на шкірі волосистої частини голови. Щодо патогенезу таких порушень за відсутності будь-якого дерматологічного захворювання найчастіше висловлювали припущення про перифолікулярне запалення і підвищену експресію субстанції Р у безпосередній близькості від уражених волосяних фолікулів.

У дослідженні серії випадків пацієнтів із триходинією (болючістю шкіри скальпа), які скаржилися на втрату волосся, опублікованому Вільманом (Willimann) та ін. [8], під час дерматоскопічного обстеження встановлено виражений взаємозв'язок між телеангіектазіями шкіри волосистої частини голови і наявністю триходинії. Отримані результати дають змогу припустити наявність взаємозв'язку між сенсорною чутливістю і реактивністю судин шкіри. У розвитку соматоформного болю, або триходинії, обговорюється роль перифолікулярного інфільтрату і нейроендокринних чинників; депресивні епізоди можуть посилити дизестезію.

Оберхольцер (Oberholzer) та ін. спостерігали пацієнтів із синдромом червоного скальпа, описали клінічні та гістологічні ознаки цього стану, а також позитивну відповідь на пероральне лікування тетрацикліном, що узгоджувалося з проявами розацеаподібного дерматозу. Автори висловлюють припущення про існування екстрафаціальної форми розацеа [2].

Ми представляємо клінічний випадок цього синдрому в пацієнтки 52 років, яка звернулася зі скаргами на почервоніння шкіри голови, сильне печіння, болючість і свербіж. Пацієнтка не відзначає жодних алергічних реакцій. Близько 3 років перебуває в клімактеричному періоді. Періодично приймає гіпотензивні препарати. Шкідливих звичок немає. Перші прояви захворювання відзначає близько 1 року тому, коли з'явилися почервоніння і свербіж у ділянці волосистої частини голови.


Синдром червоного скальпа: розлите почервоніння шкіри тім'яної ділянки голови в пацієнтки 52 років

Рис. 1 Клінічна картина


Дерматоскопія шкіри голови при синдромі червоного скальпа: еритема і численні телеангіектазії між волоссям

Рис. 2 Дерматоскопічні ознаки


Самостійно використовувала шампунь із кетоконазолом, без ефекту. Після звернення до дерматолога за місцем проживання отримувала лікування: десенсибілізувальні та антигістамінні препарати, топічні кортикостероїди і різні антисеборейні шампуні. На тлі терапії стан погіршився, посилилося почервоніння, з'явилася болючість у ділянці скальпа, порушився сон.

Під час огляду звертає на себе увагу виражена гіперемія волосистої частини голови, більше в тім'яній ділянці, поодинокі папульозні елементи.

Під час пальпації цієї зони пацієнтка відзначала болючість. Шкіра на інших ділянках не змінена. Мікробіологічне дослідження не виявило мікробних і грибкових патогенів, Demodex folliculorum. Під час дерматоскопічного дослідження визначили мультифокальну еритему з численними телеангіектазіями, місцями перифолікулярне запалення.

Проведено біопсію шкіри волосистої частини голови на ділянці патологічного процесу з використанням 4 мм циліндричного панча. Гістологічне дослідження виявило наявність телеангіектазій, перифолікулярного змішаного запалення в середній частині дерми і помірного еластозу (Рис. 3).


Гістологія біоптату шкіри голови, забарвлення гематоксиліном і еозином, збільшення ×40, ×100 і ×200: телеангіектазії, перифолікулярне запалення, еластоз

Рис. 3 Результати гістологічного дослідження (забарвлення гематоксиліном і еозином)


Діагностика та лікування в Інституті

Отримати консультацію

Під час обстеження клінічні аналізи крові, сечі, печінкові проби і гострофазові показники були в межах норми. Антитіла до нативної ДНК, антинуклеарні антитіла не виявлено. За рекомендацією пацієнтка проконсультувалася в гастроентеролога та ендокринолога, патології з боку шлунково-кишкового тракту та ендокринної системи не виявлено. У зв'язку з триходинією (болючістю шкіри скальпа) пацієнтку оглянув невропатолог, рекомендовано седативні препарати.

Пацієнтці призначено доксициклін, зовнішньо такролімус у вигляді мазі. Також рекомендовано захищати шкіру голови від впливу ультрафіолетових променів. Після 6 тижнів терапії пацієнтка повідомила про відсутність болючості й печіння. Під час клінічного обстеження еритема значно зменшилася. Дерматоскопічно – залишкові телеангіектазії.

Спираючись на клінічні та гістологічні ознаки, які ми спостерігали в нашої пацієнтки, а також на наявність відповіді на антибіотикотерапію доксицикліном, ми припускаємо, що скарги пацієнтів на почервоніння скальпа, яке супроводжується болючістю, свербежем і печінням, можуть бути проявом розацеаподібного дерматозу волосистої частини голови.

Розацеа – поширений хронічний дерматоз, що насамперед уражає центральну частину обличчя, зокрема щоки, ніс, очі, підборіддя і лоб. Захворювання часто уражає очі (офтальморозацеа), а також інші ділянки шкіри, крім обличчя. Проте нерідко таке поширення захворювання залишається непоміченим [4,7]. Розацеа уражає до 10% загальної чисельності населення і дебютує, як правило, у віці 30-50 років, частіше в жінок. Первинні шкірні прояви включають чутливу шкіру, стійку еритему, папули, пустули і телеангіектазії [3]. Хоча вираженість симптомів може зменшуватися на нетривалий час, у довгостроковій перспективі в більшості пацієнтів дерматоз схильний до повільного прогресивного перебігу. Патофізіологія є багатофакторною і нині до кінця не вивчена. Патогістологічні зміни: ектазовані венули, розрізнений периваскулярний інфільтрат; за наявності папул інфільтрат має більш плеоморфний клітинний склад, супроводжується гранульомою, зокрема й такою, що складається з нейтрофільних гранулоцитів [6].

Гістологічна картина варіює залежно від стадії захворювання. На ранніх етапах розацеа основними характеристиками захворювання є набряк, ектазовані венули і незначний неспецифічний периваскулярний лімфоцитарний інфільтрат у дермі. На папуло-пустульозній стадії спостерігаються периваскулярні лімфогістіоцитарні інфільтрати в епідермісі, переважно в ділянці фолікулів сальних залоз, спонгіоз фолікулярної лійки, атрофічні зміни фолікулярного апарату і деструкція колагенових волокон. Гіпертрофічна форма розацеа характеризується дифузним розростанням сполучної тканини, гіперплазією сальних залоз, наявністю кліщів D. folliculorum у сально-волосяних фолікулах.

На всіх стадіях захворювання визначаються ознаки еластозу.

Синдромний підхід як у діагностиці, так і в лікуванні є оптимальним шляхом до нозологічного діагнозу і патогенетичної терапії. Знання і розуміння генезу окремих симптомів і хвороби в цілому становлять основу клінічного мислення лікаря і передумову нешаблонної терапії. Дані нашого спостереження узгоджуються з іншими дослідженнями і показують, що синдром червоного скальпа в своїй основі має розацеаподібні зміни і може розглядатися як екстрафаціальна форма, а саме розацеа волосистої частини голови.

Конфлікт інтересів: автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів.

Ця стаття не містить даних досліджень на людях або тваринах.

Література

  1. Grimalt R, Lacueva L, Hasmann G, Ferrando J (2000Red scalp syndrome. Annual Meeting of the European Hair Research Society (EHRS) Abstract F 11:22
  2.  Oberholzer PA, Nobbe S, Kolm I et al (2009) Red scalp disease–a rosacealike dermatosis of the scalp? Successful therapy with oral tetracycline. Dermatology 219:179–181
  3.  Feldman SR, Huang WW, Huynh TT (2014) Current drug therapies for rosacea: a chronic vascular and inflammatory skin disease. J Manag Care Spec Pharm. 20(6):623-629.
  4.  Pereira TM, Vieira AP, Basto AS (2008) Rosacea with extensive extrafacial lesions. Int J Dermatol 47:52–55
  5.  Thestrup-Pedersen K, Hjorth N (1987) Red scalp: a previously undescribed disease of the scalp? Ugeskr Laeger 149: 2141–2142.
  6.  Weinkle AP, Doktor V, Emer J (2015) Update on the management of rosacea. Emer Clin Cosmet Investig Dermatol. 8:159-177. doi: 10.2147/CCID. S58940.
  7.  Wong CS, Kirby B (2004) Demodicidosis in scalp rosacea? Clin Exp Dermatol 29:318–319
  8.  Willimann B, Trueb R (2002) Hair pain (trichodynia): frequency and relationship to hair loss and patient gender. Dermatology 205:374–377.