Патогенез гніздової алопеції: імунні механізми
СЕРБІНА ІНЕССА МИХАЙЛІВНА
Науковий консультант ІНСТИТУТУ ТРИХОЛОГІЇ ®
Сербина, И. М. Патогенез гнездной алопеции: иммунные механизмы / И. М. Сербина // Міжнар. мед. журн. – 2016. – № 4. – С.77–82.
Гніздова алопеція (ГА) — хронічне запальне захворювання волосяних фолікулів з непередбачуваним характером розвитку: може вражати волосисту частину голови та/або волосся на інших ділянках, проявлятися як відокремлені осередки облисіння або масштабна стрімка повна втрата волосся. Незважаючи на те що ГА вважається відносно доброякісним захворюванням, випадіння волосся призводить до глибоких змін у психоемоційному статусі, аж до тяжких невротичних розладів і формування патологічної особистості [1, 2].
Безліч гіпотез етіопатогенезу ГА, що включають різноманітні вихідні чинники — від генетичних основ імунної системи до специфічності аутоантигенів і шляхів експресії, розуміння ролі екзогенних тригерів, — поки не дають змоги отримати вичерпні відповіді. Припускають, що важлива роль у розвитку та прогресуванні цього захворювання належить цитокіновому каскаду та лімфоцитарній ланці імунної системи, що призводить до формування неспецифічного автоімунного запалення [3–5]. Відсутність чіткої концепції механізмів розвитку ГА пояснює складність завдань, спрямованих на пошук універсального методу лікування ГА, і обґрунтовує подальше вивчення патогенезу захворювання [6].
До цього часу волосяний фолікул залишається загадкою для багатьох дослідників фізіології та морфології волосся. Це пов’язано насамперед із циклічністю росту та дією «біологічного годинника», що визначає тривалість життя волосини: перехід від стрімкого росту, пігментації та формування волосяного стрижня (анаген, фаза активного росту, яка поділяється на стадії I–VI) до короткої фази інволюції органа (катаген), що запускає апоптоз. Після катагену і до повторного переходу в анаген волосяний фолікул вступає в період відносного спокою (телоген). Під час фази контрольованого випадіння волосся (екзоген) здорових фолікулів старий волосяний стрижень, як правило, випадає з волосяного фолікула після початку нового циклу росту [5, 7]. Таким чином зберігається загальна кількість волосяного покриву. Циклічність цих фаз точно координується експресією гормонів, цитокінів, чинників росту, їхніх рецепторів і ретельно регулюється ендокринними, паракринними та аутокринними шляхами. Порушення цих точно налаштованих шляхів може призвести до розвитку захворювань волосся [8].
ГА характеризується порушенням циклу росту волосяного фолікула: запальні клітини (CD8+ Т-клітини, тучні клітини, натуральні кілери та ін.) атакують лише анагенові волосяні фолікули, які потім передчасно переходять у фазу катагену [5, 9]. Під час розвитку ГА до відновлення анагену часто настає екзоген, а у випадку дистрофічного анагену спостерігається стан, який називають «кеноген», під час якого у волосяному фолікулі не залишається видимих волокон волосся. По суті уражені ГА ділянки шкіри перебувають у стані кеногену. Через спричинену запаленням дистрофію фолікула волосяний стрижень втрачає здатність міцно закріплюватися у волосяному каналі та швидко випадає, проте волосяний фолікул зберігає свою здатність до регенерації та продовжує циклічний ріст, оскільки при ГА, на відміну від рубцевої алопеції, стовбурові клітини фолікула, як правило, не пошкоджені [10]. Таким чином, випадіння волосся при цьому захворюванні в принципі оборотне. Як і більшість інших автоімунних хвороб, ГА є хронічним рецидивним запальним захворюванням, що передбачає повторюваний характер подій, які його провокують. При цьому за відсутності перифолікулярного інфільтрату волосся не випадає.
Як у тваринних моделей ГА, так і в людей фолікулярне запалення переважно складають CD4+ і CD8+ Т-клітини, при цьому спостерігається їхня чітка відмінність у розташуванні. За даними імуногістохімічного аналізу, активовані CD8+ Т-клітини можуть проникати у волосяні фолікули, тоді як CD4+ Т-клітини майже виключно розташовані в перифолікулярній ділянці. Через цитотоксичність більшості CD8+ Т-клітин їхня присутність у волосяних фолікулах може легко порушити ріст волосся. Активовані цитотоксичні Т-лімфоцити при ГА виробляють фактор некрозу пухлини α (TNF-α), Fas-ліганд та ін. Потенційно ці молекули можуть запускати апоптоз у клітинах враженого ГА волосяного фолікула і загалом порушити його нормальне функціонування [11, 12]. У моделях ГА у гризунів виснаження CD8+ Т-клітин може блокувати розвиток захворювання. У щурячої моделі зниження рівня CD8+ Т-клітин призводить до кращої, порівняно з виснаженням CD4+ Т-клітин, реакції росту волосся, а збільшення кількості цих клітин — до стрімкого відновлення ГА. Підшкірні ін’єкції активованих CD8+ Т-клітин стимулюють різке локалізоване випадіння волосся виключно в місці ін’єкції, тоді як ін’єкції CD4+ Т-клітин не призводять до місцевої втрати волосся, але зрештою сприяють системному випаданню волосся за межами безпосередньої ділянки ін’єкцій [13]. Ці дослідження показують, що клітини CD8+ провокують руйнування волосяного фолікула та облисіння, тоді як клітини CD4+, ймовірно, сприяють розвитку ГА, виконуючи свою класичну роль «помічника».
В гострій фазі ГА, коли CD8+ і CD4+ Т-лімфоцити проникають у перибульбарну ділянку, щільність клітин є показником активного прогресування захворювання [9, 14]. Сумарна дія первинного інфільтрату запальних клітин може й не призвести до зміни циклу росту волосся, але негативно позначиться на функціонуванні волосяних фолікулів і сприятиме стану «дистрофічного анагену». І, попри збереження фази анагену, інфільтрація запальних клітин, найімовірніше, порушує здатність волосяних фолікулів виробляти волосяне волокно належного розміру або цілісності. Фаза екзогену може відбуватися зазвичай як етап загального циклу росту волосся, але через анагенову дистрофію волосина, що випала, замінюється волокном, яке не забезпечує підтримання рівноцінного волосяного покриву [8].
Збільшення кількості запальних клітин навколо волосяних фолікулів може призводити до їхньої мініатюризації та скорочення циклу росту волосся: швидких фаз анагену і телогену (так званих «наногенових» волосяних фолікулів). У міру розвитку захворювання поступово до 50 % від загальної кількості волосяних фолікулів можуть перебувати в наногені. Кількість катагенових/телогенових фолікулів із часом збільшується, причому що більше волосяних фолікулів переходить у фазу телогену, то менший обсяг запалення в шкірі [2, 5].
У хронічну стадію ГА найбільш уражені волосяні фолікули вимушено переходять у тривалий телоген, при цьому не спостерігається жодних спроб повторного переходу в анаген або росту нового волосся [5, 8]. На цьому етапі запалення, як правило, буде зосереджене в сосочковому шарі дерми навколо мініатюризованих волосяних фолікулів. Виходячи з цього, ГА є запальним захворюванням, при якому ураження волосяних фолікулів тісно пов’язане зі змінами пери- та інтрафолікулярного запального інфільтрату [3].
Хоча фенотип ГА обмежений шкірою та її придатками, існують докази того, що механізм захворювання і «рішення» про його запуск відбувається поза шкірою, а саме — в органах імунної системи. При антигенній стимуляції антигенпрезентувальні клітини шкіри зазвичай мігрують у лімфоїдні органи для імунологічного «навчання». Лімфоцитів у великій кількості в здоровій шкірі немає. Інтенсивний запальний інфільтрат, що спостерігається в асоціації з ГА, передбачає внутрішню міграцію активованих клітин із центральної імунної системи. Експериментальні дослідження на мишах підтверджують, що блокування шкірних хомінг-рецепторів лімфоцитів або перешкоджання міграції антигенпрезентувальних клітин у лімфатичні вузли, що дренують шкіру, може запобігти розвитку ГА та коригувати її прогресування [9]. Таким чином, під час вивчення та з’ясування механізмів ГА слід розглядати всю імунну систему організму, а не лише шкіри [15].
Дані досліджень, отримані до цього моменту, найкраще описують ГА як захворювання, що «узгоджується» з автоімунним механізмом. Для безперечного свідчення автоімунітету первинна мішень або мішені, які атакують запальні клітини, мають характеризуватися як аутоантиген або аутоантигени, отримані з фолікулярної одиниці, проте цей факт ще належить довести [9, 12]. Проте наразі автоімунний сценарій є найкращим поясненням даних, отриманих у ході клінічних досліджень, що спостерігаються у більшості хворих на ГА. Використання тваринних моделей дало змогу отримати функціональні докази, що демонструють домінування імунної системи в патогенезі ГА [13].
У периферичній крові деяких хворих на ГА виявлено антитіла до тиреоглобуліну, обкладинкових клітин, клітин надниркових залоз, клітин щитоподібної залози, антиядерні антитіла та ревматоїдний фактор. Ці знахідки давали привід для припущень про зв’язок ГА з автоімунними процесами, але перші конкретніші вказівки на можливість автоімунних механізмів захворювання отримано з появою фактів про аутоантитіла безпосередньо до волосяних фолікулів. У периферичній крові хворих на ГА підвищена концентрація специфічних IgG антитіл волосяного фолікула. Нещодавнє дослідження із застосуванням руксолітинібу показало, що застосування інгібітора JAK як засобу для лікування мієлофіброзу та ревматоїдного артриту дало позитивний ефект при ГА. Той факт, що інгібітори JAK пригнічують цитокіни, які мають відношення до багатьох автоімунних захворювань, підтверджує теорію про те, що ГА може мати аналогічні механізми для деяких інших автоімунних захворювань [5, 16].
Як аутоантигени найчастіше розглядають меланоцит та/або анагенасоційований аутоантиген волосяних фолікулів. Кандидатами на роль аутоантигенів виступають фолікулоспецифічні протеїни волосся — такі як специфічний для волосся кератин 44/46 kDa і трихогіалін [9, 17]. Проте специфічність мішеней аутоантитіл волосяних фолікулів може суттєво варіюватися в осіб із ГА. Крім того, дослідження, в яких використовуються ін’єкції аутоантитіл у різних моделях, не показали суттєвого патогенного впливу аутоантитіла. Це говорить про те, що механізм ГА, швидше за все, є клітинноопосередкованим, а не антитілоопосередкованим. Проте наявність специфічних для волосяного фолікула аутоантитіл свідчить про активність автоімунного механізму, і такі антитіла можуть надавати інформацію про антигенні мішені для Т-клітин [9, 16].
Визначальною імунологічною особливістю волосяного фолікула є створення ним середовища відносної імунної привілейованості (ІП), яка, як правило, робить малоймовірною автоімунну атаку на внутрішньофолікулярно експресовані аутоантигени [12, 18].
Дослідники вже давно виявляють інтерес до здатності важливих органів тривалий час виживати, перебуваючи під захистом від запальних реакцій і стороннього вторгнення. У 1873 р. голландський офтальмолог ван Дооремаал описав явище ІП на прикладі тривалого виживання мишачих шкірних трансплантатів, пересаджених у передню камеру ока собаки. Пізніше, у 1948 р., англійський біолог П. Б. Медавар, який вивчав долю алогенних шкірних трансплантатів, встановив, що, на відміну від розміщених на інших ділянках тіла (зокрема на самій шкірі), алотрансплантати, пересаджені в очі та мозок кролика, існували значно довше [18].
ІП — термін, що позначає статус деяких частин тіла, в яких поява антигена не призводить до запальної імунної відповіді. У нормі тканинні трансплантати відторгаються, тому що стають об’єктом атаки з боку імунної системи. Але в імунопривілейованих органах і тканинах реакція відторгнення трансплантата не відбувається протягом тривалого часу. Найвідомішими імунопривілейованими органами є мозок, очі, ембріон і плацента. З точки зору еволюції ці органи мають життєве значення для тривалості існування, а імуноопосередковане запалення в будь-якому з цих органів може призвести до згубних наслідків [12, 18].
Процес ІП забезпечується: блокуванням поширення лімфатичних судин, що тим самим обмежує їхню доступність для елементів імунної системи; низьким рівнем експресії головного комплексу гістосумісності I класу, необхідного Т-клітинам для презентації аутоантигенів CD8+ Т-лімфоцитам; малою кількістю клітин Лангерганса або інших антигенпрезентувальних клітин; інгібуванням активації натуральних клітин-кілерів (NK-клітини); локальною продукцією цитокінів, що спричиняють імуносупресію, наприклад трансформівний фактор росту-β (TGF-β); присутністю нейропептидів; конститутивною експресією ліганда Fas, що контролює лімфоїдні клітини, які експресують рецептор Fas [5, 9, 18].
За аналогією нормальні волосяні фолікули не експресують головного комплексу гістосумісності (Major Histocompatibility Complex — MHC) I і II класів, навколо та всередині волосяних фолікулів лише незначна кількість клітин Лангерганса. Деактивація MHC I класу може знижувати ризик того, що асоційовані з фолікулом аутоантигени будуть презентовані CD8+ Т-клітинам [9, 18]. Проте така деактивація експресії молекул MHC I класу спричиняє ризик атаки на волосяні фолікули з боку NK-клітин, оскільки вони запрограмовані розпізнавати й усувати MHC-I-негативні клітини. Щоб зменшити такий ризик, здорові волосяні фолікули деактивують експресію лігандів, що стимулюють активацію NK-клітинних рецепторів (NKG2D), і секретують цитокіни та чинники росту, які інгібують NK-клітини й мають імуносупресивний ефект, — меланоцитстимулювальний гормон (α-МСГ), TGF-β, інсуліноподібний фактор росту (IGF-1), індоламін 2,3-діоксигеназа (IDO), IL-10, IK-цитокін, який було виділено як чинник, що пригнічує IFN-γ-індуковану експресію антигенів МНС класу II (IK) [5, 12]. Дослідники продемонстрували сильну експресію потужного міграцію інгібувального фактора (МIF) NK-клітин, який запобігає їхньому накопиченню навколо та всередині волосяних фолікулів, у сукупності ці дані підтверджують участь ІП в рості волосся [14].
Існує припущення, що відмова ІП є стимулом до початку ГА. Генетична схильність, тригерні чинники можуть призвести до деактивації імуноподавлювальних цитокінів [20]. Виявлено також значне зниження рівня двох імуноподавлювальних агентів, які не були виявлені раніше при ГА: інгібітор проліферації лімфоцитів — IDO і Red/IK. Важливо, що на порушення імуноподавлювального середовища ще до появи масштабної клітинної інфільтрації в перифолікулярних ділянках у осередках ураження може вказувати масштабна деактивація імуноподавлювальних компонентів, таких як IK і IDO, і не тільки на уражених, а й на навколоосередкових незачеплених ділянках. Недавні дослідження показали, що підвищення активності IDO відіграє важливу роль в активації імунологічної толерантності багатьох Th1-опосередкованих автоімунних захворювань [18].
Повногеномні аналізи асоціацій показують, що на певному етапі розвитку ГА можуть виявляти активність й інші прозапальні чинники та ліганди, що стимулюють NK-клітини й індукують відмову ІП. Хоча дуже мало NК-клітин спостерігається навколо здорових анагенових волосяних фолікулів, в осередках ураження при ГА фолікули демонструють видимі скупчення CD56+ і NKG2D [19, 21]. Крім того, волосяні фолікули при ГА надекспресують MICA-білок (MHC клас I-поліпептидоспоріднена послідовність А), що є ключовим агоністом NKG2D, тоді як експресія MICA в здорових фолікулах набагато менша. Висновок про те, що надмірна NKG2D-опосередкована сигналізація може брати участь у патогенезі ГА, підкреслюється генетичним зв’язком між захворюванням і NKG2D-активувальними лігандами сімейства MICA, а саме — ULBP3. Фактично при ГА експресія ULBP3-білка активується навколо волосяних фолікулів осередку ураження. Наразі існує припущення, що характерна інфільтрація Т-клітин в ділянці волосяного фолікула у вигляді «бджолиного рою» є результатом активації ліганд NK-клітинного рецептора NKG2D [21].
Імовірно, нейропептиди — кальцитонін генпов’язувальний білок (CGRP) і субстанція P (SP) також можуть мати провокувальну здатність до порушення ІП [9]. Повідомлялося, що CGRP чинить імуноподавлювальну дію при ГА; його відсутність призводить до вазоконстрикції та гіперреактивності, включно з автоімунними реакціями. В осередках ГА у великих кількостях присутня SP, що спричиняє дегрануляцію тучних клітин, що призводить до виділення великої кількості TNF-α, відомого як інгібітор росту волосся. Крім того, SP призводить до накопичення клітин CD8+ і стимулює вироблення великої кількості IFN-γ, який стимулює експресію молекул МНС класу I в нижній частині фолікулярного епітелію, внаслідок чого відбуваються презентація фолікулярних аутоантигенів клітин CD8+ і втрата ІП. IFN-γ також може провокувати експресію молекул МНС класу II фолікулярним епітелієм, що призводить до другого напливу клітин CD4+, які можуть допомагати діяльності CD8+ завдяки синтезу прозапальних цитокінів [22, 24].
У прогресуючій стадії захворювання в периваскулярній і перибульбарній зонах ураженої осередковою алопецією шкіри зафіксовано вищу експресію молекул адгезії (ICAM-2 і ELAM-1), які зв’язують лейкоцити з ендотеліальними клітинами та беруть участь у переміщенні лейкоцитів у дерму. Водночас рівень ліганд Fas, молекули, яка, як відомо, індукує апоптоз активованих Т-клітин і нейтрофілів, значно зменшений в осередку ураження ГА. Добре відомо, що Fas відіграє важливу роль в активуванні ІП ока, мозку та плода [18, 19]. Таким чином, ці факти було прийнято як доказ на підтримку гіпотези відмови ІП при ГА, що призводить до подальшої атаки активованих лімфоцитів проти волосяного фолікула.
Як правило, лімфоцитоопосередковане запалення запускається лише після активної презентації антигенного епітопа за сприяння кількох костимуляторних лігандів на антигенпрезентувальних клітинах [16]. Інфільтрація імунних клітин при ГА може бути пов’язана з неадекватною презентацією антигенних пептидів, отриманих із волосяних фолікулів. Катагенова регресія волосяних фолікулів призводить до масштабного апоптозу та тканинної перебудови, при якій імунні клітини зазвичай просочуються навколо волосяних фолікулів [12, 25]. Під час цього процесу імунна система може постійно зазнавати впливу антигенів волосяного фолікула. Автоімунна реакція не є безкомпромісною подією, це прогресивна шкала відповідей із пороговим рівнем, вище якого спостерігається явне автоімунне захворювання [26].
Таким чином, імунна система становить основну рушійну силу патологічного процесу при ГА. Проте головне питання: «Які початкові події призводять до розвитку ГА?» — досі не вирішене. Наразі гіпотези розвитку ГА здебільшого зосереджені на відмові ІП волосяних фолікулів і презентації власних аутоантигенів, що призводить до активізації та подальшої атаки Т-лімфоцитів. Проводяться дослідження з ідентифікації аутоантигенів, пов’язаних із розвитком ГА, але точний характер антигенних епітопів або епітопа, що провокують захворювання, ще належить з’ясувати. Виявлення ключових сигнальних чинників, залучених у процеси «вмикання» та «вимикання» життєвого циклу волосся при ГА, сприятиме не лише розумінню потенційних механізмів захворювання, можливого відновлення ІП волосяного фолікула, але й, головне, — стати ключом до розробки нових ефективних методів лікувального впливу.
Список літератури
1. Олисова О. Ю. Современные представления об этиологии, патогенезе и лечении очаговой алопеции / О. Ю. Олисова, И. В. Верхогляд, И. П. Гостроверхова // Рос. журн. кожных и венерических болезней.— 2010.— No 1.— С. 48–52.
2. Сербина И. М. Цитокинопосредованные механизмы формирования гнездной алопеции / И. М. Сербина // Научные ведомости БелГУ. Серия: Медицина. Фармация.— 2014.— Т. 28, No 24 (195).— С. 32–38.
3. Etiological Study of Alopecia AREATA / G. Bharathi1, P. Venkata Ramana, K Sridevi, G. Usha // J. of Dental and Med. Sciences.— 2015.— Vol. 14, No 6.— P. 29–32.
4. Prevalence of psychological disorders in patients with alopecia areata in comparison with normal subjects / S. Aghaei, N. Saki, E. Daneshmand E. [et al.] // ISRN Dermatology.— 2014.— (304370).— P. 1–4.
5. Alopecia areata update: part I. Clinical picture, histopathology, and pathogenesis / A. Alkhalifah, E. Wang, J. Shapiro [et al.] // J. of the Am. Academy of Dermatology.— 2010.— No 62.— P. 191–202.
6. The basic science of hair biology: what are the causal mechanisms for the disordered hair follicle? / T. Bretkopf, E. Wang, K. McElwee [et al.] // Dermatologic clinics.— 2013.— No 31.— P. 1–19.
7. Investigation of the inflammatory mechanisms in alopecia areata / E. D. Cetin, E. Savk, M. Uslu [et al.] // Am. J. Dermatopathol.— 2009.— No 31.— P. 53–60.
8. Gilhar A. Lymphocytes, neuropeptides, and genes involved in alopecia areata / A. Gilhar, R. Paus, R. Kalish // J. Clin. Invest.— 2007.— No 117.— P. 2019–2027.
9. Gilhar A. Collapse of Immune Privilege in Alopecia Areata: Coincidental or Substantial? / A. Gilhar // J. of Investigative Dermatology.— 2010.— No 130.— P. 2535–2537.
10. Gilhar A. Alopecia areata / A. Gilhar, A. Etzioni, R. Paus // The New England J. of medicine.— 2012.— No 366.— P. 1515–1525.
11. Harries M. J. The pathogenesis of primary cicatricial alopecias / M. J. Harrie, R. Paus // Am. J. Pathol.— 2010.— No 177.— P. 2152–2162.
12. Paus R. The role of hair follicle immune privilege collapse in alopecia areata: status and perspectives / R. Paus, M. Bertolini // J. Investig. Dermatol. Symp. Proc.— 2013.— No 6 (1).— P. 25–27.
13. Hordinsky M. Alopecia areata: an evidencebased treatment update / M. Hordinsky, A. Donati // American journal of clinical dermatology.— 2014.— No 15.— P. 231–246.
14. Ito T. Recent Advances in the Pathogenesis of Autoimmune Hair Loss Disease Alopecia Areata / T. Ito // Clin. and Developmental Immunology.— 2013.— ID348546.— P. 1–6.
15. Kasumagic-Halilovic E. Serum concentrations of interferongamma (IFN-g) in patients with alopecia areata: correlation with clinical type and duration of the disease / E. Kasumagic-Halilovic, A. Prohic, J. Karamehic // Med. Arhi.— 2010.— No 64.— P. 212–214.
16. Kang H. Hair follicles from alopecia areata patients exhibit alterations in immune privilege associated gene expression in advance of hair loss / H. Kang // The J. of investigative dermatology.— 2010.— No 130.— P. 1124–1136.
17. Trichohyalin is a potential major autoantigen in human alopecia areata / M. Leung, C. Sutton, D. Tobin [et al.] // J. of proteome research.— 2010.— No 9.— P. 5153–5163.
18. Transfer of CD8(+) cells induces localized hair loss whereas CD4(+)/CD25(–) cells promote systemic alopecia areata and CD4(+)/CD25(+) cells blockade disease onset in the C3H/HeJ mouse model / K. J. McEl- wee, P. Freyschmidt-Paul, R. Hoffmann [et al.] // J. Invest. Dermatol.— 2005.— No 124.— P. 947–957.
19. Petukhova L. Genomewide association study in alopecia areata implicates both innate and adaptive immunity / L. Petukhova // Nature.— 2010.— No 466.— P. 113–117.
20. Probing the effects of stress mediators on the human hair follicle: substance P holds central position / E. M. Peters, S. Liotiri, E. Bodo [et al.] // Am. J. Pathol.— 2007.— No 171.— P. 1872–1886.
21. Schneider M. R. The hair follicle as a dynamic miniorgan / M. R. Schneider, R. Schmidt-Ullrich, R. Paus // Curr. Biol.— 2009.— No 19.— P. 132–142.
22. D’Ovidio R. Alopecia Areata: news on diagnosis, pathogenesis and treatment / R. D’Ovidio // G. Ital. Dermatol. Venereol.— 2014.— No 149.— P. 25–45.
23. Tembhre M. K. T-helper and regulatory T-cell cytokines in the peripheral blood of patients with active alopecia areatа / M. K. Tembhre, V. K. Sharma // Br. J. Dermatol.— 2013.— Vol. 169.— P. 543–548.
24. Wang E. Etiopathogenesis of alopecia areata: Why do our patients get it? / E. Wang, J. McElwee // Dermatologic Therapy.— 2011.— Vol.24.— P. 337–347.
25. Alopecia areata is driven by cytotoxic T lymphocytes and is reversed by JAK inhibition / L. Xing, Z. Dai, A. Jabbari [et al.] // Nature medicine.— 2014.— P. 1043–1049.
26. Hordinsky M. Overview of Alopecia Areata / M. Hordinsky // J. of Investigative Dermatology Symposium Proceedings.— 2013.— Vol. 16, No 1.— P. S13–S15.