UA
  • EN
  • RU
+38 (095) 926-25-85
Трихокосметика

Загадки сивини

Колір волосся

Оскільки ми — істоти з надзвичайно розвиненим зоровим сприйняттям і потребою в соціальному спілкуванні, наша зовнішність дуже важлива для внутрішньовидових контактів. Тож не дивно, що фенотипові особливості, зокрема колір нашої шкіри та волосся, відіграють вагому комунікативну роль. Зміна пігментації — від народження до статевого дозрівання, а потім у юнацькому, середньому віці й далі — є, можливо, одним із найвагоміших свідчень старіння. Втрата пігментації волосся настає раніше і є помітнішою, ніж вікові зміни пігментації, що спостерігаються в епідермісі. Попри вміст у шкірі пігментів гемоглобіну та каротиноїдів, лише меланіни суттєво впливають на колір шкіри та волосся. В антропології колір волосся є однією з ключових расових діагностичних антропоскопічних ознак. Спостережувані расові та генетичні відмінності в кольорі волосся пов’язані із захистом від УФ-випромінювання. Проте рясний ріст і пігментація волосся на голові людини, що мали важливе значення для еволюційного добору, досі залишаються загадкою [1]. Прояв того чи іншого відтінку зумовлений формою та розташуванням пігменту — меланіну. Налічується понад 50 різних відтінків волосся — від украй світлих до цілком чорних. Увесь спектр кольорів визначається двома типами меланіну: еумеланінами та феомеланінами. Еумеланіни — чорні й забарвлюють волосся в чорний і каштановий кольори, феомеланіни — жовті або руді й надають волоссю світлого відтінку.

Меланіни — це клас змішаних сполук із високим вмістом індолу, що утворюються в ході меланогенезу – філогенетично давнього та складного біохімічного шляху. Цей біохімічний процес відбувається в унікальних пов’язаних із лізосомами органелах — меланосомах, які утворюються в цитоплазмі клітин, що називаються меланоцитами. Відомо, що складні індоли меланіну можуть слугувати важливим накопичувачем для ізоляції потенційно шкідливих речовин усередині довгих, сильно меланізованих волосяних волокон волосистої частини голови, обмежуючи тим самим їхній доступ до живої, насиченої кровоносними судинами тканини шкіри голови, а також потенційну шкоду для неї. Еумеланіни та феомеланіни забезпечують природний фотохімічний захист білків волосся [2].

Пігментна одиниця волосяного фолікула (ВФ) значною мірою схильна до вікових змін, особливо помітних у вихідців із Європи. Найсвітлішим волосся буває в ранньому дитинстві, потім ще до статевого дозрівання воно поступово темніє й продовжує темніти й далі, у зрілому віці, аж до початку посивіння. Потемніння волосся з віком значною мірою пов’язане з впливом гормонів, зокрема статевих гормонів і нейроендокринних чинників. Також спостерігаються відмінності кольору волосся залежно від ділянки тіла, що свідчить про значущі локальні варіації гормональної стимуляції ВФ. Як правило, найтемнішими бувають вії. Волосся може вицвітати під дією сонячного світла. Після смерті відбувається повільне окиснення меланіну волосся, що призводить до його освітлення. Отже, меланоцит ВФ є своєрідним сигнальним індикатором вікових процесів і може вказувати на старіння волосини [3]. 

Меланогенез волосся

Фенотипова відмінність між субпопуляціями меланоцитів ВФ та епідермісу надзвичайно цікава, особливо тому, що обидві субпопуляції походять з одного нервового гребеня, а стовбурові клітини меланоцитів дорослого ВФ можуть займати вільні ніші в епідермісі. Основна причина відмінностей у функціонуванні меланоцитів волосяної цибулини та меланоцитів епідермісу, вочевидь, полягає в суворій прив’язці перших до циклу росту волосся, на відміну від безперервного й УФ-чутливого меланогенезу другого типу меланоцитів. Одним із сюрпризів у вивченні пігментації ВФ стала наявність кількох субпопуляцій меланоцитів у ВФ волосистої частини голови людини [4].

Найбільш диференційовані субпопуляції фолікулярних меланоцитів розташовані в матриксі волосяної цибулини, над верхньою частиною дермального сосочка та навколо неї. Ці меланоцити передають меланін безпосередньо кератиноцитам кортикального шару волосини. У ВФ виявлено додаткову, нечисленну субпопуляцію низькодиференційованих меланоцитів, розподілених у найбільш проксимальних і віддалених ділянках волосяної цибулини, що росте. Висловлюється припущення, що вони становлять мігруючу популяцію, яка дає змогу підтримувати чисельність функціональних меланоцитів цибулини й може виконувати роль, не пов’язану з пігментацією [4]. 

Перехід із телогену в анаген — єдиний період циклу росту волосся, у якому відбувається проліферація фолікулярних меланоцитів. Проліферуючі меланоцити вперше виявляються під час анагену II, з подальшою активізацією мітозу меланоцитів в анагені III. Меланоцити волосяної цибулини досягають піку активності до завершення стадії анагену, яка характеризується максимальним утворенням волосяного волокна. Споріднені меланоцити потім диференціюються, стають більшими за розміром і набувають більшої дендритності, готуючись до активної передачі зрілих меланосом прекортикальним кератиноцитам у стадії повного анагену. 

Під час катагенової регресії ВФ активність і рівні експресії тирозинази стрімко знижуються, і відбувається фізіологічне згасання фолікулярного меланогенезу, що може свідчити про вироблення інгібіторів активності меланоцитів. Така зміна меланогенезу спостерігається раніше за припинення проліферації кератиноцитів і характеризується втягуванням дендритів клітин, унаслідок чого наприкінці кожного циклу росту волосся відбувається короткочасна подія, «схожа на посивіння»: проліферація кератиноцитів в обмеженому обсязі триває ще недовго, і тому остання утворена частина волосини не містить пігменту. Отже, функціональна активність меланоцитів зберігається лише в період анагену. У фазі телогену вони залишаються на поверхні сосочка в зморщеному стані й позбавлені дендритів. Аналогічне нетримання пігменту спостерігається і під час посивіння, що додатково ілюструє певну схожість між долею меланоцитів волосяної цибулини під час катагену та під час посивіння [5][6].

Клітини дермального сосочка мають біохімічне середовище, яке сприяє утворенню великих кількостей L-тирозину з L-фенілаланіну. У дермальному сосочку, вочевидь, існує окисно-відновне середовище, що сприяє меланогенезу. З огляду на те, що утворення активних форм кисню (АФК) залежить від меланогенезу, цей факт є закономірним. Останнє твердження має значення для посивіння, оскільки окиснювальний стрес може відігравати важливу роль у появі сивини [5].

Ендогенні та екзогенні регулятори життя меланоцита. Меланоцити волосяного фолікула та їхні амеланотичні попередники — вкрай специфічні клітини. Окрім проліферації та апоптозу, їхній життєвий цикл регулюється складним процесом диференціації, здатністю мігрувати до призначеного місця активізації, а також їхньою специфічною синтетичною активністю — меланогенезом. Тобто меланоцит є об’єктом впливу низки ферментів, гормонів, цитокінів, факторів росту, що регулюють різні процеси діяльності меланоцитів; серед них найбільше значення мають: адренокортикотропний гормон; основний фактор росту фібробластів; кістковий морфогенетичний білок; пептид, споріднений із геном кальцитоніну; фактор росту епідермісу; ендотелін; фактор росту гепатоцитів; інтерлейкін; інтерферон; інсуліноподібний фактор росту; лейкотрієн; меланокортин; меланоцитостимулювальний гормон; фактор росту нервів; фактор росту тромбоцитів; простагландин; фактор стовбурових клітин; трансформувальний фактор росту; фактор некрозу пухлини; Met - протоонкоген (рецептор фактора росту гепатоцитів); тирозинкіназа.

Зміни експресії або синтезу будь-якого з цих факторів можуть призвести до порушень подальших сигнальних процесів і зрештою — до порушення утворення пігменту та його передачі цільовим кератиноцитам. Аналіз ролі такого широкого спектра факторів росту та пов’язаних із ними сигнальних каскадів у процесі старіння волосяного фолікула, а також дослідження їхнього потенціалу як терапевтичної мішені для препаратів проти сивини роблять ці фактори головними об’єктами дослідження в аналізі процесу посивіння [7].

Природне посивіння

Посивіння (canities) є фізіологічним явищем і зазвичай трапляється разом з іншими ознаками старіння організму. Виникнення та прогресування сивини тісно пов’язані з хронологічним старінням і зрештою тією чи іншою мірою відбуваються в усіх людей. Вік початку посивіння контролюється генетично й успадковується: наприклад, у середньому європеоїди починають сивіти після тридцяти років, азіати — до сорока, а африканці — ближче до п’ятдесяти. Справедливим є твердження, що до п’ятдесяти років у 50% людей 50% волосся сиве. Така поширеність посивіння не залежить від статі та кольору волосся. У чоловіків сивина, як правило, з’являється на скронях і бакенбардах. Жінки зазвичай починають сивіти по периметру лінії росту волосся. Поступово сивина поширюється на тім’я, бічні ділянки голови та потилицю [7]. 

ВФ, що старіють, постійно втрачають меланоцити. Однак старіння волосся не завжди починається з посивіння, так само як сиве волосся не завжди є маркером старості. Посивіння може бути наслідком перенесених тяжких захворювань, ендокринних розладів, нервових і психічних потрясінь.

Хоча посивіння вважають втратою пігменту в стрижні волосини, його клітинне й молекулярне походження досі до кінця не з’ясоване. Існують 2 теорії, що пояснюють посивіння волосся. Згідно з однією з них, посивіння пов’язане зі зменшенням активності тирозинази й подальшим порушенням взаємодії між меланоцитами та трихоцитами, уповільненням міграції меланоцитів у цибулину волосини, погіршенням мікроциркуляції, шкідливим впливом на резервні меланоцити УФ-випромінювання, хімічних речовин, запалення та інших чинників, що сприяють накопиченню дефектів у генетичному апараті клітин. Інша теорія пояснює посивіння волосся накопиченням вільних радикалів і деградацією антиоксидантної системи шкіри та ВФ [2].

Те, що ВФ у фазі росту втрачає меланоцити, здатні активно виробляти й передавати пігмент, може бути однією із захисних стратегій, які дають змогу шкірі та волоссю впоратися з різними екологічними та ендогенними стресами, що постійно супроводжують людину протягом життя. Серед можливих стресів найпоширеніший — оксидативний.

Існують докази взаємної активності меланоцитів і кератиноцитів, які можна отримати клінічно, розглядаючи волосяне волокно: сива волосина зазвичай грубіша, більше схожа на дріт і менш слухняна, ніж її пігментований аналог. І в цьому разі відсутність меланіну свідчить про зміну хімічних і фізичних властивостей волосини після пігментації. Крім того, сиве волосся часто погано піддається укладанню й стійкіше до штучного фарбування. Такі зміни суттєво впливають на косметичну промисловість. На підставі викладеного, найімовірніше, ВФ, що сивіють, можуть перепрограмовувати свої кератиноцити матриксу на посилене утворення медулярних, а не прекортикальних кератиноцитів. Деякі вікові зміни частково можуть не зачіпати «старіші» білі волосини. Відомо, що сива волосина росте в 4 рази швидше, ніж пігментована, середній діаметр нещодавно посивілих волокон значно більший, ніж пігментованих, сиве волосся меншою мірою схильне до андрогенетичної алопеції (АГА) і, на відміну від пігментованого волосся на голові, стійке до аутоімунних процесів [8].

Гіпотетичний сценарій старіння пігментної одиниці ВФ

У самому ВФ напруження меланоцитарного оксидативного стресу досить високе, оскільки впродовж анагену, поки меланоцит функціонує, меланін утворюється безперервно. Це передбачає перебіг таких ферментативних процесів, як, наприклад, пероксидазне окиснення. Тож не дивно, що меланоцит ВФ добре пристосований до захисту від окиснювального стресу. Однак унаслідок старіння чи додаткового окиснювального стресу (наприклад, УФ-впливу, запального стресу, прямої дії екзогенних кисневих радикалів і подібних речовин), а також за психоемоційного стресу меланоцити втрачають рівновагу, у них виникають оксидативні ушкодження, що зрештою призводять до їхнього апоптозу [6][7]. З одного боку, посилюється апоптоз і пігментна одиниця втрачає функціональні меланоцити, а з іншого — активуються стовбурові клітини меланоцитів у ніші. Унаслідок цього прискорюється їхнє оновлення, що скорочує пул стовбурових клітин меланоцитів. 

Описаний процес залежить від наявності гнучкого резервуара «стовбурових» меланоцитів ВФ, розташованих у його постійній частині [9]. Як згадувалося вище, функціонування пігментної одиниці ВФ досягає максимального рівня в післяпідлітковому та ранньому зрілому віці — за оптимального росту термінального волосся й усталеного відтінку його кольору, тобто в період повної реакції на гормональні стимули постпубертатного періоду. Цій віковій групі відповідає фолікулярна меланінова одиниця, вік якої становить кілька циклів росту волосся. З огляду на те, що середня тривалість циклу росту волосся становить 3,5 року, в окремих ВФ за середній період життя без сивини 35-40 років у європеоїдів відбуватиметься менш ніж десять повторних розсіювань меланоцитів із передбачуваного резервуара. Таким чином, меланоцит ВФ є своєрідним сигнальним індикатором вікових процесів і може вказувати на старіння волосини. Вважають, що вплив стресів, з одного боку, призводить до передчасного згасання пігментної системи ВФ, а з іншого — захищає ДНК від онкогенного ушкодження [2].


Діагностика та лікування в Інституті

Отримати консультацію

Передчасне посивіння волосся

Швидкість посивіння людини визначається генетично й може варіювати на різних ділянках тіла та в межах однієї ділянки. Ця неоднорідність може свідчити про відмінності внутрішнього «меланогенетичного годинника», а точніше — про нестачу або відсутність сприятливих мікросередовищ. Таким чином, втрата пігменту в епідермісі відбувається поступово, тоді як вікова втрата кольору волосся може бути стрімкішою. Спадковість, імовірно, є домінантним чинником, і більшість випадків посивіння успадковується за аутосомно-домінантним типом. Це могло б пояснити той факт, що в усіх численних представників однієї родини може спостерігатися раннє або незвично пізнє посивіння. У різних людей і в різних тканинах розміри резервуарів меланоцитів можуть відрізнятися, що, можливо, свідчить про різну швидкість «розсіювання» з нервового гребеня під час міграції попередників меланоцитів у процесі ембріогенезу. Існує кілька вроджених станів, що характеризуються аномальною міграцією попередників меланоцитів стереотипними маршрутами, наприклад, п’єбалдизм [10]. Про передчасне посивіння говорять, коли воно настає у віці до 20 років у білих, до 25 — в азіатів і до 30 років — в африканців. І хоча передчасне посивіння, що, імовірно, успадковується за аутосомно-домінантним типом (сімейне передчасне посивіння), частіше проявляється без основної патології, його асоціюють із групою аналогічних аутоімунних розладів, що спостерігаються на тлі вітиліго, перніціозної анемії та аутоімунних захворювань щитоподібної залози, а також із кількома рідкісними синдромами передчасного старіння, як-от синдром Гатчинсона-Гілфорда та синдром Вернера. При міотонічній дистрофії Куршманна-Штейнерта посивіння може передувати міотонії та м’язовій атрофії. При синдромі Бека, що передається за аутосомно-домінантним типом, передчасне посивіння супроводжується премолярною гіподонтією та гіпергідрозом долонь і підошов [11].

Термін canities subita використовують для опису стрімкого початку посивіння, або посивіння «за одну ніч». Сьогодні це явище трактують як гострий епізод гніздової алопеції (ГА), за якого стрімке посивіння спричинене вибірковим випадінням пігментованого волосся при цьому, імовірно, імуноопосередкованому розладі. Це спостереження дало змогу деяким експертам припустити, що аутоімунна мішень при ГА може бути пов’язана із системою пігменту меланіну. Описано феномени Марії-Антуанетти (у жінок)  і Томаса Мора (у чоловіків). При цьому типі ГА припускають аутоімунну реакцію на гострий стрес, мішенню якої стають меланоцити та пов’язані з меланогенезом протеїни за аномальної експресії HLA I класу на цибулині анагенової волосини [12]

Посивіння, спричинене нутритивною недостатністю. Описано вроджені порушення обміну речовин із гіпопігментацією волосся: фенілкетонурія, гомоцистинурія, хвороба Гартнупа та синдром порушення всмоктування метіоніну. Дефіцити поживних речовин, що, як відомо, впливають на пігментацію волосся, охоплюють білково-енергетичну недостатність і дефіцит вітаміну B12, незамінних жирних кислот, цинку, міді або селену [13][14].

Можливе посивіння, спричинене лікарськими препаратами. Деякі системні препарати можуть змінювати колір волосся, безпосередньо втручаючись у шляхи синтезу меланіну, наприклад, хлорохін і гідроксихлорохін, які перешкоджають синтезу феомеланіну і, таким чином, впливають лише на світле та руде волосся. Через 3-4 місяці лікування волосся стає сріблястим або білим, зазвичай спочатку в ділянці скронь і брів. Такі зміни оборотні. Етретинат, флуоробутирофенон і трипаранол порушують кератинізацію та спричиняють гіпопігментацію й порідіння волосся. Зміна кольору може бути пов’язана з порушенням включення меланосом у кератиноцити кіркового шару волосяного стрижня або з оптичним ефектом унаслідок порушення субструктури волокна волосини. Про втрату пігменту волосся під впливом лікарських препаратів також повідомлялося для блеоміцину, етретинату, флуоробутирофенону, галоперидолу, мефенезину, тамоксифену, трипаранолу, вальпроату та верапамілу, однак механізм впливу цих препаратів на пігментацію невідомий [15]

Є повідомлення, що пов’язують  передчасне посивіння з курінням. На роль тютюнокуріння в розвитку посивіння та втрати волосся в чоловіків уперше звернули увагу Mosley і Gibbs. Поки що немає достатніх статистичних даних, щоб стверджувати, що ці чинники так само негативно впливають на волосся жінок. Імовірні механізми ушкодження волосся в таких випадках багатофакторні й пов’язані з впливом тютюнового диму на мікроциркуляторне русло волосяних сосочків, генотоксичною дією на ДНК волосяних фолікулів, зростанням концентрації прозапальних цитокінів, розвитком перифолікулярного фіброзу та мікрозапалення, а також гідроксилюванням естрадіолу, що створює відносний дефіцит активних естрогенів [16]

Випадки спонтанної репігментації волосся. Окрім заповнення дефіциту поживних речовин, припинення прийому препарату, який, імовірно, спричинив посивіння, а також відмови від куріння, інших природних способів зберегти пігмент темного волосся чи повернути назад процес появи сивого волосся поки не існує. Повідомлень про спонтанну репігментацію сивого волосся в медичній літературі вкрай мало, хоча саме явище може траплятися частіше, ніж прийнято вважати. Крім того, меланоцити, взяті із сірих і білих волосяних фолікулів, можуть виробляти пігмент в умовах in vitro [2][17][18].

Про репігментацію волосся повідомлялося в таких випадках: після запалення, після променевої терапії, після фоточутливого дерматиту, у зв’язку з целіакією в дорослих, після ерозивного кандидозу шкіри голови, при лікуванні хвороби Паркінсона карбідопою та бромокриптином, після хіміотерапії, у зв’язку з лікуванням етретинатом, після терапії циклоспорином А, при пізній шкірній порфірії, при лікуванні дисемінованої кільцеподібної гранульоми дефібротидом, у пацієнтів із гепатитом С, які отримували лікування інтерфероном і рибавірином, після лікування гормонами щитоподібної залози та після застосування системних кортикостероїдів при бульозному пемфігоїді. Найбільш екстремальні випадки відновлення пігменту спостерігаються при  ГА. Примітно, що ГА, як правило, не уражає біле або сиве волосся, а при відновленні росту спочатку відростають безпігментні волосяні стрижні, а їхня репігментація відбувається пізніше. Дані про репігментацію сивого волосся, що супроводжувала хворобу Аддісона, також пов’язували з механізмом, аналогічним до ГА або вітиліго, з огляду на відомий взаємозв’язок між цими захворюваннями. Альтернативне пояснення може полягати у впливі підвищених рівнів меланоцитостимулювального гормону, який також бере участь у потемнінні шкіри та волосся при синдромі Нельсона й синдромі ектопічної гіперсекреції АКТГ. Оскільки стимуляція утворення пігменту може позначитися й на волоссі, помітне потемніння волосся, імовірно, свідчить про можливу наявність таких захворювань [2][17][18].

Сучасні терапевтичні концепції для реверсії інволюційної втрати пігменту

Вивчення старіння волосся зосереджується на естетичній проблемі старіння та його контролі, а також на біологічному аспекті старіння з погляду мікроскопічних, біохімічних і молекулярних змін. За нинішньої дедалі більшої тривалості життя прагнення виглядати молодо сильне як ніколи. Косметична промисловість активно реагує на це прагнення, пропонуючи активні продукти, спрямовані на задоволення цього нового споживчого попиту. Оскільки інших способів повернути назад появу сивого волосся на сьогодні немає, фарби для волосся залишаються основним засобом приховати втрату кольору. Проте нові відкриття в галузі біології старіння волосяного фолікула можуть дати поштовх розробленню нових стратегій профілактики та зворотного розвитку процесу посивіння. Серед таких відкриттів пильна увага приділяється «теорії вільних радикалів», а також поглибленому вивченню максимальних потенційних можливостей популяцій меланоцитів волосяного фолікула, їхнього захисту та активації.

Кількість і якість волосся тісно пов’язані з харчуванням людини. Нестача білка й калорій у раціоні, дефіцит певних незамінних амінокислот, мікроелементів та/або вітамінів призводять до порушень росту волосся та пігментації. Вплив харчування на ріст волосся оцінювали під час спостережень за рідкісними вродженими порушеннями обміну речовин, нутритивною недостатністю та в ході досліджень харчових добавок. Про потемніння волосся повідомлялося після прийому великих доз п-амінобензойної кислоти (ПАБК) [19][20]: у дослідженні Сіва (Sieve) 460 сивих пацієнтів отримували 100 мг ПАБК тричі на день, відповідь було отримано у 82%. Потемніння ставало помітним на 2-4 місяць від початку лікування. Через 2-4 тижні після припинення терапії волосся знову ставало сивим. Механізм дії залишається неясним. Головним недоліком методу є побічні ефекти з боку ШКТ. Через це ПАБК додають до пероральних харчових добавок для росту та кольору волосся в менших дозах. Доведену ефективність щодо росту волосся та пігментації має CYP-комплекс, що включає комбінацію L-цистину, лікарських дріжджів і ПАБК [20][21][22].

Потемніння волосся спостерігали також під час лікування андрогенетичної алопеції міноксидилом – засобом місцевого застосування, що сприяє росту волосся. Механізм дії, імовірно, полягає в подовженні анагену та збільшенні фолікула, стимуляції нормального меланогенезу [23].

Оскільки в апоптозі меланоцитів волосяного фолікула та ушкодженні ДНК брали участь активні форми кисню, а в умовах in vitro L-метіонін може запобігати Met-окисненню тирозинази, цікаво буде з’ясувати, чи допоможе L-метіонін у боротьбі з посивінням або в поверненні назад процесу появи сивого волосся [24].

Також спостерігається дедалі більша зацікавленість у вивченні шляхів доставки активних сполук, що впливають на волосся. Актуальні наукові дослідження зосереджені на вибірковій ліпосомній доставці до волосяних фолікулів меланінів, генів і білків для терапевтичної та косметичної зміни волосся.

Ще одним напрямом пошуку нових методів лікування втрати пігментації є тканинна інженерія клітин волосяного фолікула, що мають властивості стовбурових [25].

Резюме

Посивіння як видимий прояв процесу старіння привертало увагу науковців з давніх-давен. Однак лише нещодавно почали з’являтися відповіді на питання біології пігментації волосся та посивіння. Помітне місце серед них посідають волосяний фолікул, що старіє, теорія участі «вільних радикалів» у посивінні[2], а також поглиблене вивчення максимальних потенційних можливостей популяцій меланоцитів волосяного фолікула. Точна ідентифікація та ефективна доставка відповідних захисних і/або пускових механізмів, які відповідно захищатимуть меланоцити від окиснювального стресу або стимулюватимуть активацію стовбурових клітин, що перебувають у стані спокою, зможуть зробити реальними профілактику та зворотний розвиток процесу посивіння.

Література

  1.  Злотогорский А., Шапиро Д. [и др.]. Трихология / под ред. А. Литуса; пер. с англ. Ю. Овчаренко. – К.: Рудь, 2013. – 160 с., ил.
  2. Ralph M. Trüeb. Desmond J. Tobin (Eds.) Aging Hair // Springer, 2010. – 270 p.
  3.  Fitzpatrick TB, Brunet P, Kukita A (1958) The nature of hair pigment. In: Montagna W, Ellis RA (eds) The biology of hair growth. Academic Press, New York, pp 255–303
  4. Tobin DJ, Bystryn J-C (1996) Different populations of melanocytes are present in hair follicles and epidermis. Pigment Cell Res 9:304–310
  5. Tobin DJ (2008) Biology of hair follicle pigmentation. In: Blume-Peytavi U, Tosti A, Whiting D, Trueb R (eds) Hair growth and disorders. Springer, Berlin, pp 51–74
  6. Tobin DJ (2003) The ageing hair follicle pigmentary unit. In:Van Neste D (ed) Hair science and technology. Skinterface srl, Tournai, Belgium, pp 155–168
  7. Tobin DJ, Paus R (2001) Graying: gerontobiology of the hair follicle pigmentary unit. Exp gerontol 36:29–54
  8. Van Neste D, Tobin DJ (2004) Hair cycle and dynamic interactions and changes associated with aging. Micron 35:193–200
  9.  Nishimura EK, Jordan SA, Oshima H et al (2002) Dominant role of the niche in melanocyte stem-cell fate determination. Nature 416:854–860
  10. Spritz RA (1997) Piebaldism, Waardenburg syndrome, and related disorders of melanocyte development. Semin Cutan Med Surg 16(1):15–23
  11. Book JA (1950) Clinical and genetic studies in hypodontia. Premolar aplasia, hyperhidrosis and canities premature: a new hereditary syndrome in man. Am J Human Genet 2: 240–263
  12. Paus R, Slominski A, Czarnetzki BM (1994) Is alopecia areata an autoimmune-response against melanogenesisrelated proteins, exposed by abnormal MHC class I expression in the anagen hair bulb? Yale J Biol Med 66: 541–554
  13. Zaun H, Perret (1990) Internal diseases affecting hair growth. In: Orfanos CE, Happle R (eds) Hair and hair diseases. Springer, Berlin, p 587 ff
  14. Бобейко Ю.С. Количественные и качественные характеристики аминокислотного пула у больных очаговой алопецией // Медицина сегодня и завтра. – 2003. – № 1. – С. 64–67.
  15. Trueb RM (2006) Pharmacologic interventions in aging hair. Clin Interv Aging 1:121–129
  16. Mosley JG, Gibbs CC (1996) Premature gray hair and hair loss among smokers: a new opportunity for health education? BMJ 313:1616
  17. Pattier P (2001) Spontaneous repigmentation of white hair. Ann Dermatol Venereol 128:1082–1083. French
  18. Trüeb R. M. Hormone und Haarwachstum // Hautarzt. – 2010. – 61: 487–95.
  19.  Zarafonetis C (1950) Darkening of gray hair during paraaminobenzoic acid therapy. J Invest Dermatol 15:399–49160.
  20.  Sieve B (1941) Darkening of gray hair following para-aminobenzoic acid. Science 94:257–258
  21. Овчаренко Ю.С. Диффузная алопеция: диагностика и лечение//Дерматологія та венерологія. - 2011, №3(53). – с.78-84.
  22.  Trueb R.M. et al., The Value of Dietary Supplements: Results of a Double-Blind Placebo-Controlled Study with Oral Combination of Cystine, Yeast and Pantothenic Acid. – 2005
  23. Trueb R. M. Aging of hair // J Cosmet Dermatol. – 2005. – 4: 60–72.
  24. Wood JM, Decker H, Hartmann H et al (2009) Senile hair graying: H2O2-mediated oxidative stress affects human hair color by blunting methionine sulfoxide repair. FASEB J 23:2065–2075
  25. Yonetani S, Moriyama M, Nishigori C et al (2008) In vitro expansion of immature melanoblasts and their ability to repopulate melanocyte stem cells in the hair follicle. J Invest Dermatol 128:408–420